У четвертому столітті жив богослов - святий Августин. Одного разу вирішив він написати книгу, щоб розповісти читачам, який насправді Бог. І от зранку він сів за стіл і написав назву книги: «Про Бога». Однак, далі книга не посувалася – усе, що спадало йому на думку, видавалося недостатнім. Він розумів, що Бог набагато величніший і дуже хотів відобразити цю велич у книзі.

Відчуваючи, що від цих думок у нього заболіла голова, Августин вирішив погуляти на свіжому повітрі. Й от, чвалаючи берегом моря, Августин побачив хлопчину, що бавився у піску. Хлопчик викопав на березі ямку і шматками глиняного горщика переливав у неї воду з моря. Зустрівшись поглядом і з хлопчиком, Августин привітався і спитав:

- Що поробляєш, хлопче?

Той відповів:

- Я, дядьку, хочу перелити море і цю ямку!

«Які ж наївні ці діти, - подумав Августин. – Він глиняним черепком хоче вмістити величезне море в цю малу ямку»!

Але коли він відійшов на кілька кроків, його зненацька осяйнула думка:

- Але ж і я прагну зробити те саме: Великого і Вічного Бога своїм дрібним розумом умістити в книгу!