Одного разу дроворуб рубав над річною дерево і зронив у неї сокиру. Заплакав він з горя, але йому об’явився Господь і спитав:

- Чому ти плачеш?

- Як же мені не плакати, коли я зронив сокиру в річку і не можу більше заробляти на хліб для своєї сім’ї!

Тоді дістав Господь з річки золоту сокиру і спитав:

- Це - твоя сокира?

- Ні, це не моя сокира, - відповів дроворуб.

Господь дістав із річки срібну сокиру і запитав:

- Може, це - твоя сокира?

- Ні і це не моя сокира, - відповів дроворуб.

Врешті, Господь дістав із річки залізну сокиру.

- Так, це - моя сокира, - зрадів дроворуб.

- Бачу, що ти - чесна людина і виконуєш Мої заповіді, - сказав Господь. Тому бери собі у віддяку всі три сокири.

Так жив собі дроворуб у гаразді, але тут на лихо впала в річку його жінка, він знову гірко заплакав.

- Чому ти плачеш? - запитав Господь.

- Як же мені не плакати, коли в річку впала моя жінка!

Тоді дістав Господь з річки королеву краси і запитав:

- Це - твоя жінка?

- Так, це моя жінка, - радісно відповів дроворуб.

Господь розсердився:

- Ти ж збрехав мені, чи не так?

- Бачиш, Господи, - відповів дроворуб, - сталося маленьке непорозуміння. Якби я відповів, що це не моя жінка, то Ти дістав би з річки другу красуню, а я знов би сказав, що то не моя жінка. Опісля Ти дістав би мою жінку і якби я сказав, що це вона і є моя дружина, Ти віддав би мені усіх трьох, і що би я мав з ними робити?

Хай що би ми не казали, але Господь дивиться просто в серце. Ми не встигнемо навіть помислити, а Він вже знає наміри нашого серця. Його годі обдурити.