Один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у літургії, перестав ходити до церкви. Минав час, а чоловік так і не з’являвся в церкві, і священик вирішив навідатися до нього. Двері в його будинок були відчинені і душпастир зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам однісінький перед каміном і, побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти.

Зручно примостившись, священнослужитель розглядав полум’я, що гарно вигравало в каміні, одначе чоловіки мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її убік далеко від вогню; опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла.

Душпастир знову встав, взяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище: за мить вона запалала, так само, як і решта. Відклавши щипці, священик мовчки попрямував до виходу і, коли дійшов до порогу, почув:

- Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов'язково прийду.