Жив собі один цар, який мав надзвичайно розумну дочку. Однак хворіла вона на невідому недугу. Щороку слабшали її руки і ноги, зір і слух. Чимало лікарів марно намагалися лікувати її. Якось у двір прийшов старець, про якого казали, що він знає таємницю життя.

Усі царедворці поспішили звернутися до нього з проханням допомогти недужій принцесі. Старець дав принцесі кошика з лози, закритого покривалом, і сказав:

- Візьми і піклуйсь про нього – це тебе вилікує.

Принцеса, сповнившись радістю, відкрила покривало, але те, що вона побачила, приголомшило її. У кошику лежало дитятко - ще нещасніше і стражденне, ніж вона. Співчуття заполонило серце принцеси, попри біль, вона взяла дитя на руки і почала колихати його. Минуло багато місяців, принцеса дивилася тільки на дитятко. Вона годувала його, пестила, усміхалася до нього. Вона чувала ночами, ніжно бесідуючи з ним, хоча часом це завдавало їй ще більшого болю і страждання.

Та за сім років стало щось неймовірне. Якось вранці дитя усміхнулося та й пішло, принцеса взяла його на руки і почала танцювати, сміючись і приспівуючи. Їй було легко і добре, як ніколи. Непомітно вона одужала сама.

Наші прикрощі і скорботи, що згинають нас додолу, можуть розвіятися з вітром, якщо ми, незважаючи на свій біль, візьмемося допомогти слабшому від себе.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)