Єдиного пасажира, що вижив після корабельної аварії, викинуло на безлюдний острів. З уламків корабля, що прибилися до берега, він так-сяк збудував собі схованку, заніс туди все, що викинуло море і могло стати йому в пригоді. Він підніс хвалу і подякував Богові за свій порятунок. Минуло багато днів та поряд з островом і не пропливало жодне судно; щоранку він обходив острів, шукаючи їжі. Одного разу, під час такої мандрівки, спалахнула пожежа, полум’я пожерло усі дерева навкруги. Його житло і всі речі згоріли до чита, тільки чорний дим підносився до неба.

Повернувшись і знайшовши згарище на місці житла, бідолашний заволав до неба:

- Як Ти міг таке мені вчинити? За що? – він зовсім занепав духом.

Але раптом почув незвичний шум і побачив корабель, що наближався до острова.

- Як ви знайшли мене?

- Ми помітили вогнище, яке ти розклав.

Навіть у тому, що є важке і болісне, треба вбачати надію. Чорний дим на попелищі життя може бути сигналом, на яке відгукнеться спасіння.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)