Вона приходила на роботу завжди гарно одягнутою і з посмішкою на вустах. Ніхто не бачив її , щоб вона плакала чи була в поганому настрої. Вміла розвеселити і розрадити , але співробітники все шепотілися:
«Чому їй не посміхатися, у неї все добре. Вона щасливиця. Вдома чоловік, який напевно багато заробляє, бо дивись як гарно одягається. Напевне десь на заробітках, бо ми його ніколи за стільки років не бачили і говорити вона про нього не хоче».
«Та й чому їй не посміхатися - хіба в неї проблеми якісь є. От би пожила з моїм алкоголіком і сином бовдуром, - говорила інша своїй подрузі на обідній перерві»
Вона бачила зависливі погляди скрізь - серед подруг, серед співробітників і просто сусідів. Але на це не зважала, бо вона була з Ним, зі своїм любим Ісусом кожного дня в церкві, приймаючи св.Причастя, вдома, читаючи св.Письмо і під час молитви. Вона добре знала ці слова зі св. Письма : «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені...» І пішла ..тепер знала, що все буде добре.....
Співробітки фірми зібралися на похорон біля старенького будинку, не наважуючись ніяк зайти і не вірячи, що сталася трагедія саме з нею, щасливицею. Начальник відділу тримав великий незручний вінок і трохи почекавши, таки зайшов, а за ним гусачком співробітники... В кімнаті на столі стояв гріб, а біля неї сидів у інвалідному візку якись чоловік і плакав. Збоку чулися слова «Відмучилася...».
На другий день співробітники прийшли на роботу і довго не могли розмовляти одні з одними. Вчора виявилася, що їх щасливиця, зовсім і не була такою. Чоловік інвалід, за яким потребувався догляд, стара хата, яка потребувала термінового ремонту, той одяг, що як потім виявилося був куплений в магазині вживаного одягу і найголовніше те, що сама жінка страждала від онкологічного захворювання і терпіла страшні муки - все це вразило співробітників. Кожен мовчки згадував її теплі слова, її розраду і любов, яку вона дарувала своїм лише поглядом. А найбільше їм згадувалися слова, які сказала мати покійної : «Вона не нарікала і не переймалася, бо мала щось дуже цінне Любов до Господа!»........
Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь. (Прип. Соломона 16:9)
Автор: Оля Дідух