Один з Отців сказав: “Якщо дерево не непокоїться вітром,

то не росте і не розвиває коріння.

Так само є і з монахом:

Якщо не досвідчив спокус і не переніс їх, не є людиною.”

Отці пустелі не були боязливими, але протистояли життєвим випробуванням, виставлялися на життєві бурі. Так само як дерево не уникає вітру, так і вони не уникнули випробувань. Випробування і страждання належать до невід’ємної частини життя. Монахи вчать нас, що незалежно від наших духовних прагненнями ми постійно будемо переживати спокуси. У нас є не лише туга за Богом, але також агресивні і безбожні схильності, які хочуть над нами панувати. І саме з ними ми повинні боротися.

Ранньохристиянська Церква бачила в духовному житті боротьбу. Не вчила вона, однак, жалісної духовності, яка очікує всього від Бога, але духовної дороги, на якій ми повинні боротися з усім, що постає перед нами. Боротися – значить також бути обізнаним з противниками, докладно їх пізнати, інакше боремося марно.

Деяким важко погодити гімн прославлення монахів заадресований спокусам, які дозволяють нам стати людиною, з проханням, що міститься в молитві Отче наш: “і не введи нас у спокусу”. Однак, монахи інакше розуміли спокусу, ніж Біблія. Грецьке слово, що вживається для означення спокуси – peirasmos – значить: відступництво, хаос. Тому ми просимо в «Отче наш», щоб Бог зберіг нас від метушні, від помилки на нашому шляху, від прямування за фальшивими пророками.

Всілякі щоденні спокуси: спокуса, щоб їсти більше, ніж це необхідно для здоров’я; спокуса, щоб ображати інших, – ось щоденні прикрості, які нас оголюють і вказують, що ми не є такі добрі. З ними ми можемо боротися, а боротьба робить нас досвідченими.

АНСЕЛЬМ ГРЮН - "Мудрість отців пустелі "

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"