Один старець сказав:
“Коли ти перебуваєш в пустелі як ісихаст, 

не думай собі, що робиш щось надзвичайне,

але вважай себе радше собакою, яку вигнано і прив’язано,

тому що кусається і є тягарем для людей”.

Сьогодні ми багато говоримо про охорону середовища. Ми не бажаємо забруднювати наше оточення викидами. Отці ж пустелі мали на думці середовище духовне та емоційне. Не хотіли вони забруднювати світ своїми невирішеними проблемами і забрудненими емоціями. Були свідомі того, що все, що говоримо чи робимо, має вплив на наших братів. Якщо безконтрольно комусь докучаємо, якщо в нашій мові розповсюджуємо власні упередження, тоді доходить до отруєння людського середовища, а це насправді так само шкідливо, як і забруднення природного середовища. В багатьох родинах, спільнотах і фірмах емоційний клімат настільки забруднений, що люди хворіють. Очищення ж власних емоцій створює оздоровлену атмосферу, яка служить на користь нашої душі.

Щоб не забруднювати світ своїми емоціями і агресією, своїми неусвідомленими потребами і своїми придушеними пристрастями, монахи відійшли в ІV столітті у самотність. Хотіли спочатку поправити себе, перш ніж починати змінювати світ. Хотіли зберегти людей від своїх невирішених проблем. Відходили в пустелю, щоб там перемагати демонів.

Завдяки цьому – на що вони сподівались -- світ буде більш здоровим і яснішим. Коли незаселена пустеля стане заселеною завдяки їх любові, змініться вся Земля так, що стане вона домом, в якому люди будуть почуватися як у себе.

АНСЕЛЬМ ГРЮН - "Мудрість отців пустелі "

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"