Один чоловік завжди відчував себе пригніченим через різні життєві труднощі. І якось він поділився цим із відомим духовним наставником.

- Не можу більше! Життя стало просто нестерпне!

- Учитель узяв у пригорщу попелу і вкинув до склянки, у якій перед тим була кришталево чиста питна вода, і промовив:

- Це - твої страждання.

Вода у склянці умить стала брудна й мутна.

Учитель вилив її.

Тоді знову набрав пригорщу попелу і кинув його у море.

Попіл у тій же хвилі розчинився, а вода у морі залишилися така сама чиста, як і до того.

- Бачиш? – спитав учитель. – Кожного дня ти мусиш вибрати, бути тобі склянкою, а чи морем.

Занадто багато серед нас плитких сердець, занадто багато перестрашених душ, занадто багато заморожених чуттів і спаралізованих рамен. Найбільше у наших часах бракує відваги. Не йдеться тут про нерозважне зухвальство чи безоглядність, а про правдиву відвагу, яка дозволяла б кожну проблему зустріти словами: “Напевно, існує якийсь розв’язок, я шукатиму його, а, отже, знайду”. 

(Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі», видавництво “Свічадо” )