Жив колись чоловік, який розводив рибу. У нього був великий став, де плавали риби різноманітних видів. Якось уночі збудив його шум, що долинав від ставу. Встав. Вийшов з будинку. Але спросоння нелегко зорієнтуватися на місцевості, ще й темно було, хоч в око стрель. Йому здавалося, ніби іде до ставу. Аж раптом перечепився і повалився на землю. Підвівся, рушив, та невдовзі знову спіткнувся і, впавши, скотився до рову. І знову підвівся, рушив... Врешті усвідомив, що просувається в хибному напрямку, тож завернув убік і вкотре спрямував свої кроки туди, звідки долинав плюскіт води.

Нічого не бачачи, знову спіткнувся, упав і знову звівся на рівні ноги. Аж раптом упав лицем у якусь багнюку. Підвівся, витер обличчя і ще раз повернув на шум води. Нарешті дістався до ставу. З'ясував, що вода хлюпотіла, витікаючи крізь отвір у греблі, що разом з водою зі ставу тікала й риба. Тож, не гаючи часу, узявся латати діру. А, закінчивши, вернувся додому, ліг у ліжко й миттю заснув. Прокинувся вранці. Уставши, подивився у вікно. І побачив, що сліди, залишені ним уночі, утворюють чіткий контур лелеки.

Коли картина мого життя буде цілісною, завершеною, чи стане помітним у ній - для мене та інших - контур лелеки? Ми удвох розглядатимемо цю остаточну, викінчену картину: я та Всевишній. Якщо дозволю Йому провадити себе за руку, то насамкінець і я побачу отой заповітний контур. Подумай лишень, яку втіху матиме Бог, якщо цей малюнок виявиться саме тим, що був задуманий Ним, причому ще задовго до часу твого народження!

БРУНО ФЕРРЕРО