ЯБЛУЧКОЦе було в королівському саду, тому яблука дуже пиндрилися своїм титулованим походженням і вважали, що не повинні працювати над собою, бо

вони, бачте, яблука із королівського саду! Тому бажали якнайшвидше попадати на землю, щоб їх забрали, адже потраплять до королівського палацу! Щоразу

приходив садівник, збирав яблука із землі й недбало кидав у кошик. Тільки одне Яблучко не спішило покидати дерево.

– Ти вже дозріло, Яблуко, ну давай, падай! Полежиш собі на мені, годі висіти там, так високо! Ану дивись, як тут у мене добре, я тобі листочками

постелю і накрию тебе ними. Іди! – кликала землиця.

– Не смій цього робити! – шептало Дерево_батько. - Впасти – це вже мінус у твоєму житті, бо падіння – це завжди мінус. Далі ти розлінишся і зігниєш.

Згодом дерево оголилось, не було на ньому навіть листочків, тільки наше Яблучко, послухавшись батька, висіло ще довгий час. Прийшов садівник промітати стежку від снігу. Він був здивований, побачивши Яблуко, ніжно зняв з дерева і поніс показати королеві таке диво.

– Королю, королю, дивіться, вже зима надворі, листочків немає на деревах, а це Яблучко ще висіло!

Король зібрав усіх друзів – королів, графів, царів з інших країн, щоб похвалитися такою дивовижею. Яблучко подали на красивій тарілці, застеленій білою, мережаною золотими нитками серветкою. Де вже там холодній землиці чи брудній траві з листям! Король звелів створити йому такий мікроклімат,

щоб воно не псувалось, бо такого яблука не траплялося в жодного його товариша - царя! Вони оглядали його з усіх боків. А Яблуко оглядало всіх

королів і бенкет.

– За що йому така честь? – зі злості пліснявіли яблука в коморі.

– Ого! Носяться з ним, немов з королем! – запінилися яблука в компоті.

– А за що йому така почесть?! – вишкірились шматочки яблук з пирога.

– Ти диви як випнулося! – зашипіли з яблучного вина.

– А це зовсім несправедливо, – проверещало яблучко, яке взяла з кльоша молода принцеса.

– Чому з нами так, а з ним по_іншому? – бурхливо висловлювали свої емоції, не розуміючи.

Наше Яблучко цього не чуло, бо воно насолоджувалося результатами своєї праці, які здобуло тим, що не розпорошувалося на дрібні хотіннячка та бажаннячка, тобто насолоджувалося ПЕРЕМОГОЮ НАД СОБОЮ.

Немає значення, яке падіння: чи мале чи велике. Бо падіння – це завжди падіння, і в житті воно – найнижча точка. Якщо не впадеш – досягнеш не тільки королівського дому.


Для Християнського порталу КІРІОС, Юлія Головчин «Притчі»