Хлопчик тяжко хворів. Багато ночей просиділа мати біля його ліжка, благаючи Бога про допомогу. В одну з найважчих ночей почувся шелест крил ангела смерті.
- Не забирай мого сина! - Вигукнула мати. - Мій хлопчик ще не виріс і не пізнав самого головного - любові.
- На небесах він зустріне все краще, що є на Землі, - прошелестів ангел.
- Але що він принесе з собою?! Дозволь йому зібрати хоча б декілька крапель любові, і я відпущу його на небо! - Благала мати.
- Добре. Нехай буде так, як ти просиш. Коли він наповнить цей наперсток краплями любові, я прилечу за ним знову, - сказав ангел і поклав перед матір'ю золотий наперсток.
Коли хлопчик одужав, мати все розповіла синові і попросила:

- Пам'ятай, синку, про нашу домовленість і не поспішай любити.
Але хіба серцю накажеш. Серце хлопчика вміло любити, і він з щедрістю віддавав цей дар близьким. Мати з тривогою чекала моменту, коли наперсток наповниться.Пройшли роки, син став дорослим. Він любив свою сім'ю, свою роботу і друзів. Він з ніжністю піклувався про матір та батька, а наперсток так і не наповнився.
Мати знову побачила ангела смерті, тільки коли сама піднялася на небо.
- Ти перехитрила мене, мати, - засміявся ангел. - Жодна посудина не вміщає в себе більше свого обсягу, але посудина любові - бездонна.