Пізно вночі в будинок на околиці села постукав бродяга. У будинку жила самотня бабуся. Вона пошкодувала бідняка і впустила його.

- Я тільки переночую в теплі, а завтра вранці піду, - сказав бродяга.

Вранці перехожий не піднявся. Він застудився і захворів. Довго доглядала бабуся за волоцюгою. - Спасибі, мати, - подякував бідняк, коли прийшов до тями. - Я наче до рідного дому потрапив. Шкода, нема чим заплатити за твою турботу. Колись я пішов з дому, щоб заробити грошей. Хотів побудувати свій будинок і одружитися. Але мене пограбували і роздягли розбійники. З тих пір удача відвернулася від мене, і я безпритульний скитаюсь по світу.

- Хіба я питала з тебе плату? - З посмішкою відповіла стара жінка. - Мій син теж пішов на заробітки і не повернувся. Може, чия-небудь стара мати дасть притулок йому, і він згадає, що у нього є будинок, де його завжди чекають.

Старенька дала мандрівникові добротний одяг, що залишився від сина, і він зібрався йти.

- Поживи ще, окріпни, сил наберися, - запропонувала стара жінка.

- Ні, треба поспішати до матері, - відповів мандрівник, - додому - туди, де мене чекають.