Єдиний син був у батьків. Юнаком поїхав він до столиці вчитися. Один раз син написав батькам, що вивчився і отримав хорошу посаду. Більше старі не отримували від нього вісточок. День за днем дивилися вони на небо, на захід - туди, де знаходилася столиця.
- Дивись, старий, сьогодні захід чистий. Добре йдуть справи у нашого сина, - говорила баба в ясний день.
- Скільки чорних хмар зібралося! Гублять біди нашого сина, - журилася стара в непогожий день.
- Нічого, він сильний, впорається з усім, - втішав старий стару. Син приїхав, коли старі вже померли. Сусіди розповіли йому, як батьки дивилися на небо, думаючи про нього.
- Не розумію, навіщо вони дивилися на небо?! Вони ж знали, що в мене все добре, - здивувався син, а хтось сказав:
- Щоб зрозуміти любов батьків, потрібно самому виховати дитину.
- У мене росте дитина, але я не займаюся такими дурницями, - відповів син.

Минуло багато років. Біля високого дерева у дворі сидів старий.
- Добре, що я колись посадив тебе разом з сином, - говорив старий і гладив дерево по шорсткій корі. - Поїхав мій синок в іншу країну і тільки один лист мені написав.Вчора я перелякався, коли побачив твою зламану гілку. Подумав, біда у сина трапилася. Але сьогодні, слава Богу, твої листи зеленіють, значить, у сина все в порядку.