зміяПовзла по землі Змія. Підлетів до Змії Орел і каже:
- Нещасна, ти все життя приречена повзати. Не те, що я - мені дано літати.
Подивилася на Орла Змія і каже:
- Правда твоя, Орел, не можу я літати. Та тільки знаю я, що таке польоти.
- Звідки ти можеш знати це? - Посміхнувся Орел. - Крил-то у тебе немає!
- Думки - мої крила, - гордо промовила Змія. - Мрії - моє небо. Повзаючи по землі, я закриваю очі і бачу небо. Уявляю, що не по землі повзу, а по небу.

Та по небу повзти неможливо, можна тільки летіти. Значить, в миті ці я літаю. У думках вільних вчуся я літати, Орел. Душею своєю у небо високе я піднімаюся, щоб, коли проб'є мій час і життя моєї зміїної настане кінець, піднестися змогла я в небо синє, в небо безкрає, і летіти, летіти, ні про що не думаючи, свободою своєю насолоджуючись. І не буде мені страшно літати, бо не в новинку мені це. Тобі, Орел, крила при народженні були дані, а мені ні. Але небо зрівняє нас. Будемо ще літати ми разом з тобою, Орел, під хмарами. Та тільки сильніше опинюся я тебе і вільніше, бо навчилася я літати, будучи безкрилою, лише по землі повзаючи. І те й інше є в мені. Не боюсь я залишитися без крил - повзати вмію, не боюся знайти крила - літати можу. А що будеш робити ти, Орел, якщо крил твоїх не стане?