гусиЖив на світі чоловік, який не вірив в Бога і не бентежачись розповідав усім про своє ставлення до релігії та релігійних свят. Проте його дружина вірила в Бога і дітей своїх виховувала у вірі, незважаючи на їдкі випади чоловіка. Одного разу зимовим вечором дружина вирушила з дітьми на службу в місцеву сільську церкву. Там мала бути проповідь про Різдво Христове. Дружина попросила чоловіка піти з ними, але він відмовився. «Вся ця історія - нісенітниця! - Сказав він. - З чого раптом Богу знадобилося принижувати Себе і бути на Землю у вигляді людини? Це ж смішно!». І ось дружина і діти пішли, а він залишився вдома. Трохи згодом піднявся сильний вітер і почалася снігова буря. Чоловік подивився у вікно, але побачив лише все застеляючий сніговий вихор. Він сів у крісло біля каміна і зібрався провести так весь вечір. Раптом він почув гучний стук: щось стукнуло в вікно. Він підійшов до вікна, але нічого не зміг розгледіти. Коли завірюха трохи вщухла, чоловік вийшов на вулицю подивитися, що ж це могло так стукнути.

На полі біля будинку він побачив зграю диких гусей. Мабуть, вони летіли зимувати на південь, але потрапили в сніжну бурю і не змогли летіти далі. Вони заблукали і опинилися біля його ферми без їжі та укриття. Змахуючи крилами, вони літали низькими колами над полем, засліплені снігом. Мабуть, це хтось із гусей стукнув в його вікно.
Чоловікові стало шкода цих бідних гусей, і він захотів їм допомогти. Він подумав, що сарай був би відповідним для них місцем. Там тепло і безпечно, вони, звичайно ж, могли б провести там ніч і перечекати заметіль. Він пройшов до сараю, широко відкрив його двері й став чекати, сподіваючись, що гуси, побачивши, увійдуть туди.

Але гуси тільки кружляли безцільно і, здавалося, не помічали дверей сараю або не розуміли, для чого він потрібен. Чоловік спробував привернути їхню увагу, але це тільки відлякувало гусей, і вони відлітали все далі. Тоді чоловік пішов в будинок і повернувся з шматком хліба, він розкришив його, зробивши з хлібних крихт доріжку, що веде до сараю. Але гуси і на це не піддалися
Він був уже на межі відчаю. Зайшов ззаду і спробував погнати їх до сараю, але гуси тільки ще більше злякалися і стали розлітатися в сторони, в різні боки, але тільки не до сараю. Нічого не могло змусити їх відправитися в сарай, де їм було б тепло і безпечно.

«Чому ж гуси не йдуть за мною? - Вигукнув чоловік. - Невже вони не бачать, що тільки тут вони зможуть вижити в таку бурю?».
Він подумав трохи і зрозумів, що вони просто не хочуть іти за людиною. «От якби я був гусаком, я б міг їх врятувати», - сказав він уголос. Потім йому прийшла в голову ідея. Він увійшов в сарай, узяв одного зі своїх гусей і виніс його на руках в поле, подалі від кружляючих диких гусей.

Потім він випустив свого гусака. Гусак пролетів крізь зграю і повернувся прямо в сарай - і один за іншим всі інші гуси пішли за ним у рятівне укриття.

Чоловік постояв тихо хвилинку, і раптом у нього в голові знову пролунали ті ж слова, що він сказав кілька хвилин тому: «От якби я був гусаком, я б міг їх врятувати!». А потім він згадав, що він сказав своїй дружині трохи раніше. «З чого раптом Бог захотів би стати як ми? Це ж смішно! ».

І раптом все стало зрозуміло. Це якраз те, що Бог зробив. Ми були як ці гуси - сліпі, що заблукавши, гинуть. Бог відправив Свого Сина стати як ми, щоб Він міг показати нам шлях і врятувати нас.

Коли вітер і сліпучий сніг стали стихати, душа його теж затихла і заспокоїлась цієї прекрасною думкою. Раптово він зрозумів, навіщо прийшов Христос. Роки сумніву і зневіри зникли разом з минулим бураном. Він впав у сніг на коліна і виголосив свою першу в житті молитву:

«Дякую Тобі, Господи, за те, що Ти прийшов у вигляді людини, щоб вивести мене із бурі!».