Бандити спалили село і забрали у матері дітей. Сама мати дивом врятувалася, але почорніла від горя. Цілими днями сиділа вона біля згорілого будинку й шепотіла:
- Господи, захисти і поверни мого синочка і мою донечку.
Люди намагалися відвести мати від згарища, нагодувати і заспокоїти.
- Ні, - вперто відповіла жінка, - я не змогла вберегти дітей від ворогів, так нехай моя молитва допоможе їм.
Довго сиділа мати біля обгорілого будинку й шепотіла слова молитви.

Раптом з лісу вибігли її діти. Коли радісні обійми і сльози вгамувалися, хлопчик гордо сказав:
- Мамо, я знайшов гострий камінь, перетер мотузку, і ми втекли.
- На нас в лісі величезний ведмідь напав! - Повідомила дівчинка з круглими від пережитого страху очима. - Він відкрив пащу, а потім раптом пішов.
- А в грозу блискавка нас не вбила. Ми під дубом ховалися, а блискавка як ударить! Дуб почорнів і впав, а ми цілими залишилися, - розповів хлопчик.
- Ми навіть в річці не потонули, - згадала дівчинка. - Брат думав, там мілко, а там глибоко було. Добре, що корчага пливла. Я за неї вчепилася.
Довго розповідали діти. Всі ахали, слухаючи їх, а один старий сказав:
- Молитва матері завжди слідує за її дітьми і береже їх.