Якось п'ятеро братів почули про дивне місце, де забуваються всі прикрощі та турботи, зціляються всі недуги та рани і людина знаходить жаданий спокій. Вирішили вони знайти ту місцину.

Дорога їхня пролягала через густі джунглі. Тому вирішили вони винайняти провідника. Йшли вони за тим провідником кілька днів - і от перед ними постало роздоріжжя. Далі вело дві дороги. Одна широка, протоптана, зручна. Інша – вузька та поросла терням. Провідник вказав саме на ту, вузьку стежину. Четверо з братів почали нарікати – "Що ж ти за провідник, що хочеш нас вести такою незручною стежкою, за що ми тобі гроші платимо?" - і пішли вони широкою дорогою. І лише п’ятий брат мовчки, без нарікань, пішов за провідником у хащі.

Сумна була доля тих чотирьох братів. Перший упав у мисливську яму, другий – потрапив в лапи лева, ще одного зустріла на своєму шляху стріла тубільців, а останній зірвався в урвище.

А п’ятий брат тим часом ішов вузькою стежиною. І хоча його ноги були зколені терням, руки були в ранах від диких рослин, які потрібно було постійно відводити в боки, а обличчя немилосердно шмагали ліани – все-ж він з довірою йшов за провідником, адже вірив, що той знає місцевість.

І от – по кількох днях подорожі попереду майнуло сяйво. Дивовижна картина постала перед його очима. Все навколо сяяло, переливалося незбагненними кольорами! На душі стало незвичайно спокійно – відступили всі страхи та тривоги, залишилося лише захоплення від краси побаченого, зажили всі рани. – Це диво! – лише зміг промовити він, відчуваючи, що досяг своєї, такої жаданої мети.

І ми кожен день, як ті чотири брати, лякаючись перешкод, вибираємо легші шляхи, відкидаючи допомогу Провідника, яким є Ісус. Внаслідок чого то падаємо в прірву пороків, то потрапляємо в лапи диявола, то зустрічаємо стріли гріха. А потім нарікаємо на те, що нам є важко в житті.