Одного разу молодий монах йшов зі своїм учителем по берегу моря і задавав йому різні питання. Але насправді йому найбільше хотілося дізнатися, що думає старець про глибину його віри і чи дійсно вважає його найкращим зі своїх учнів? Адже тільки його одного вчитель взяв із собою в дальній похід, і вони весь день, не знаючи відпочинку, провели у дорозі...

- Учителю, мені дуже хочеться пити, - попросив учень.

Старець зупинився, проговорив молитву і раптом сказав:

-Пий з моря.

Учень слухняно зачерпнув з моря жменю води... і ледь не закричав від радості: морська вода на смак була не солоною і гіркою, а солодкою, наче з джерела.

Він кинувся до моря, щоб наповнити чудовою водою свою посудину на той випадок, якщо по дорозі йому знову захочеться пити.

- Що ти робиш? - Здивувався старець. - Чи ти сумніваєшся, що Бог присутній не тільки тут, але і всюди?

Учень знову сьорбнув зі своєї  посудини, і тут же виплюнув: тепер вода була зовсім непридатною для пиття.

- Ось бачиш, брате, поки що глибину твоєї віри можна виміряти одним ковтком води, - сказав старець, разом відповівши на всі запитання учня.