Дивотвори молитви без слівНародне мистецтво з давніх часів увійшло в український храм і є одним з виявів національної церковної ідентичності. Знавець і майстер релігійної вишивки о. Дмитро Блажейовський якось сказав: «Чи не єдина ділянка, в якій Божественне є видимим - це мистецтво, яку б назву воно не мало». Може, пафосно сказано, однак частина правди у цьому вислові є. Де йдеться про красу, де бачимо красу, там є очевидний Божий палець. Мистецтво - це вияв краси, що її відчуває і може відтворити людина, яка є образом і подобою Божою. Мистецький твір - це вияв душі митця, а також, єства народу, тобто його духовності і духа. Український народ належав до спільнот, який постійно, майже завжди зі своєю гіркою долею, жив з мистецтвом у різних його видах.

ПРАДАВНЄ КОРІННЯ

Між мистецькими творами нашого народу окреме місце займають вишивки. Спонукою до цього виду ужиткового мистецтва було бажання прикрасити свій одяг, якимись узорами, орнаментикою; прикрасити стіни хати, окрім малюнків на стіні, також і рухомими прикрасами - рушниками; аби стіл чи постіль не біліли однією барвою - їх теж мережали узорами, прикрашали вишивками, щоб вони приносили радість в оселю.

Не могла вишивка обминути й Церкву. Хоча тривалий час єдиною прикрасою храмів були лише ікони, які радше промовляли своєю мистецькою мовою як Боже слово для богомільця. Однак, з плином часу в оздобу наших церков входять вишивки у формі рушників, вишиваних вівтарних обрусів, хоругов і нарешті вишиваних риз.

Невідомо, хто і з яких мотивів зробив перший хрестик на тканині і приніс першу вишивану річ у храм, як і те, як це сприйняли священнослужителі і вірні. Однак, очевидно, що таке мистецтво пізнання і прослави Всевишнього отримало підтримку Церкви.

У часи Київської Русі (IX-XIII ст.), у зв'язку із запровадженням християнства як нової релігії, виникають нові форми в мистецтві. У цей період створюються неперевершені пам'ятки архітектури, монументального, ювелірного мистецтва, а також художнього шитва. Літописи згадують твори вишивки у зв'язку з різними подіями. Зокрема, під 1147 роком вказується, що при розгромі Путивля були знищені речі, шиті золотом, під 1164 роком записано: "и присла царь многы дары Ростиславу, оксамоты и павлоки и вся узорочя различная".Серед вкладів князя Васильковича під 1288 роком згадуються "завесы золотом шитые", в той же час літописи при опису церкви Георгія в Любліні говорять про "платы оксамотны шиты золотом й жемчугом", "индитья золотом шита вся".

Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть за її межами. Про це свідчить запис під 1143 роком, де згадуються давньоруські роботи в церкві на Афоні: "пелена с золотым обрамлением, с вышитым кругом, крестом и двумя птицами". Про популярність вишивання говорить і те, що наприкінці XI ст. Анна-Янка - дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха -з аснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. З літописів дізнаємося, що вишивала також княгиня Анна - дружина київського князя Рюрика Ростиславича.

У Софійському соборі під час археологічних розкопок у 1936 році було знайдено рештки вишивок. Після їх ретельного вивчення реставратори відновили композицію "Оранта з двома ангелами", а також зображення святих і частину рослинного орнаменту.

САКРАЛЬНІ ШЕДЕВРИ СОФІЇ КЛИМОВИЧДивотвори молитви без слів

Бог подарував людям різнобарвний світ з його незбагненністю і неповторністю. І на всьому сущому поставив знак небесної величі, сповненої даром таланту. А ще вділив людині дар любові і натхнення – неодмінної передумови творчості.

Відвідуючи храм, ми не часто задумуємося над працею людей, які творять його красу: малюють, різьблять, золотять, вишивають ікони, хоругви, ризи. Нещодавно мені випала щаслива нагода познайомитися з мисткинею-вишивальницею із прикарпатського Перегінська Софією Климович. Жінка з гуртком майстринь-однодумниць по-особливому відчувають красу навколишнього світу і служать Всевишньому через дарований талант, творячи шедеври, священицького одягу.

Якщо б даний матеріал писала для модного журналу, очевидно, б це звучало приблизно так: брендовий модний дизайнер Софія Климович створює неперевершеної краси богослужбові ризи для еліти УГКЦ. Якщо без пафосу, то богослужбовий одяг в усі часи мав бути найкращим.

Церква використовує пишні ризи для богослужінь, аби підкреслити Божу велич та високу гідність священика чи архиєрея. Старозавітні, ізраїльські священики мали певні вказівки від Творця, щодо одягу, в якому мали приносити йому жертву чи відправляти богослужіння. Про це читаємо у Святому Письмі (Лев. 8, 6-9).

Згідно з Божим законуомчинила й Христова Церква. Святі Іронім, Іван Золотоустий, Григорій Богослов у своїх працях пишуть, що священнослужителі використовували особливі ризи під час відправлення Божественної Літургії від найдавніших часів.

Церковні ризи відрізняються від звичайної одежі своїм призначенням, видом і барвами, хоч на початках християнства церковні ризи назагал були білі. Згодом, аби підкреслити особливість тих чи інших свят, почали вживати ризи певних кольорів. Ці кольори точно визначені і ніхто цим правом, наперекір своїм уподобанням. не може нехтувати: білі ризи одягають у неділі, Господські свята, при спомині святих Божих угодників і угодниць, що не були мучеником чи мученицею, вони означають радість і врочистість; червоні ризи: - це колір крові, священик одягає їх на свята мучеників і мучениць, а також на похоронні відправи; під час Великого посту, зелені - на свята Зіслання Святого Духа (Зелені свята); блакитні ризи одягають на честь свят Пресвятої Богородиці та на молебнях, акафістах тощо.

Скромність – сутність у інтелігентної людини. Саме вона вирізняє пані Софію у ставленні до праці, побуті, стосунках з людьми. Вона не віддає перевагу матеріальному, а тому не вишиває фелони для збагачення. Голка і нитка   у її руках давно перестали бути простим знаряддям праці. Це, як пензель для художника. Своєю творчістю майстриня пише історію мистецтва української церкви, адже в її роботах зафіксовані візерунки нинішньої доби.

Дивотвори молитви без слівІ хто зна, чи проявився б у неї непересічний талант, коли б Господь не послав випробування хворобою, перед якою традиційна медицина виявилася безсилою. Після чергової консультації професор розвівши руками мовив: “ Софіє, теперішня медицина не в силі вилікувати вашу хворобу, єдина надія на Бога, тому звертайтеся за допомогою про зцілення у монастирі”. Жінка збагнула це і почала свій паломницький шлях. Спочатку це був скит Андрія Первозваного в урочищі Лужки, що в чотирьох кілометрах від Вищих Осмолод, на Івано-Франківщині. Тут, серед гір, знайшли своє пристановище монахи Студійського уставу, щоби віддатись всеціло Богу, проводячи життя в постах і молитві. Територію під майбутній монастир допомогла придбати сестра митрополита Андрея Шептицького. Хоча, напевно, і сам митрополит багато в чому допомагав їм, бо неподалік, в урочищі Підлюте, він мав відпочинково-реколекційний та оздоровчий комплекс. “Хто в горах дивиться вгору, той у горах ближчий до небес” – ці слова з української пісні стали лейтмотивом усіх відвідин цього святого місця. Адже саме тут Софія почувалася вільною, не обтяженою повсякденними турботами і хворобою. Молитовна умиротвореність, розмови з отцями-монахами діяли неначе цілющий бальзам.   Їхала 28 кілометрів транспортом, а потім чотири лісом ішла пішки. Так тривало упродовж двох років. Це виробило у неї своєрідний молитовний ритм. Одного разу серед лісу почула собачий гавкіт. Страх, що огорнув її серце, втамував лагідний голос і поради отця, до якого з розпачу зателефонуввала. Він поблагословив паломницю, порадив молитися на чотках “Богородице Діво” і відтоді за два роки у лісі не бачила навіть зайця.

На знак вдячності за духовну підтримку та молитви у неї виникло бажання вишити фелон для тамтешніх ієромонахів Йони та Теодора, який нині є єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівським. Оскільки жінка не мала практичних навичок, як правильно вишити фелон, то звернулася за допомогою і порадами до о. Йосафата з Унівської лаври (якось застала монаха за вишивкою). Взялася за роботу, однак відчуваючи що стан здоров'я погіршується, звернулася за допомогою до односельчанок. Жінки допомогли дошити перший фелон і почали вишивати богослужбові ризи для о. Теодора на день ангела.

Перебуваючи в Унівській лаврі на Львівщині, завжди відчувала полегшення., тому різдвяні свята провела у монастирі. Якось до неї підійшов тодішній ігумен о. Теодор і запитав, чи бачила, що Літургію відправляв у вишитому нею фелоні. Жінка запитала, чи ще є необхідність у пошитті риз. Виявилося, що потрібно було виготовити аж шість, але за її словами священик засумнівався, що ми вишиємо потрібну кількість. Однак від Різдва до Великодня майстрині справилися із завданням. Відтоді все налагодилося жінка почала багато працювати, іноді спала дві години на добу, разом з тим і стан здоров'я покращився.

Якось до неї зателефонував владика Венедикт Алексійчук, сказав, що бачив в Унівській лаврі їхню роботу і запропонував вишити архиєрейські ризи. Оскільки досвіду не було, то дві ночі пані Софія у розпачі сиділа на підлозі у кімнаті, розмірковуючи, як приступити до такого відповідального завдання, Опівночі почала плакати. Однак сконцентрувалася, налаштувалася на працю і перші архиєрейські ризи були готові, хоча згодом, коли набула досвіду, другі зробила святковіші та ошатніші. Тепер владика Венедикт має 11 риз. Окрім того майстриня вишила сім риз для блаженнішого Святослава - одинадцять для преосвященного Теодора, єпископа помічника Тернопільсько-Зборівського,. Відправляють богослужіння у витворах її рук митрополити Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк,   Львівський - Ігор Возьняк, ієрархи УГКЦ з України та діаспори, а також чимало священиків. Як каже майстриня, до сто фелонів рахували, а далі лік втратили. Тепер у неї чимало замовлень. До кожного вишивальниця підходить з особливим трепетом і шукає мистецьке вирішення. Ця робота є для неї своєрідною неустанною молитвою, бо роблячи хрестик на полотні, не можеш не згадати ім'я Боже. Коли через місяць-півтора завершується робота і бачимо готовий витвір, усі разом радіємо нашому успіху, спільній праці, яка все більше «затягує», спонукає щоразу думати по-новому і творити.

Ще у творчій біографії майстрині є особлива праця, спеціально пошиті ризи для Папи Франциска. Складність полягала у тому, що Богослужбові ризи східного і західного обряду різняться. Однак за сприяння Глави УГКЦ проблема була вирішена. Подарунок Святійшому Отцеві вручили у пам'ятний для нашої Церкви день, після Божественної Літургії з нагоди вшанування святого священномученика Йосафата. Папа із здивуванням та вдячністю прийняв цей дар. Тому найбільшою мрією майстрині побачити Папу в Україні у вишитих нею ризах.Дивотвори молитви без слів

Софія Климович констатує, що ця праця приносить неабияке задоволення і тепер стала сенсом її життя. До неї залучає зацікавлених сільських майстринь. Взірці хрестів придумує сама, найбільше натхнення приходить вночі.

Дивуюся, де в жінки береться стільки енергії і терпіння, адже така робота вимагає багато часу. Її запалу та енергії може позаздрити не одна творча особистість, адже вишивання – процес ювелірний і тривалий, не кожній до снаги.

Майстриня свої переживання, творчий процес пояснює таким чином: коли починаєш вишивати ризи, просиш у Господа благословення, відчуваєш тремтіння у пальцях і навіть у всьому тілі. Коли завершуєш творіння, на тебе, здається, сходить благодать. Ті підібрані різнокольорові хрестики тішать, заспокоюють і, що найголовніше, ця молитва без слів допомагає усім присутнім на Богослужінні підносити угору серця.

 

Християнський портал КІРІОС за матеріалами:tze.org.ua