Сантехнік, якого я найняв, щоб допомогти мені відремонтувати старий будиночок на фермі, скінчив свій перший важкий робочий день. Здута шина примусила його втратити годину роботи, електродриль зламалася і старезна вантажівка, власником якої був він, не завелася сьогодні.

 

Коли я віз його додому, ми їхали у важкій тиші. Прибувши на місце, він запросив мене увійти, щоб познайомити зі своєю родиною. Крокуючи до вхідних дверей, він зупинився на хвильку біля маленького деревця, торкнувшись кінчиків гілок обома руками.

 

В той час, як він відчиняв двері, з ним відбулася надзвичайна зміна. Його обличчя засвітилося посмішкою, він обійняв своїх двох маленьких дітей і поцілував дружину.

 

Пізніше, коли він провів мене назад до машини, ми знову проминули дерево і я запитав про дивну метаморфозу, яка трапилася з ним.

 

«Це моє дерево турбот», - відповів він. «Я знаю, що проблем на роботі не уникнути, але їм не місце в домі з моєю дружиною і дітьми... Тому кожного вечора, приходячи з роботи, я вішаю їх на дерево, і прошу Бога, щоб Він подбав про них. Після цього вранці я знімаю їх назад. Найцікавіше те, - посміхнувся він, - що коли я забираю мої турботи вранці, їх завжди значно менше, ніж за вечір до того.»