На день подяки один успішний підприємець, дивлячись по телевізору футбол, міркував собі про життя, роздумував про тих людей, завдяки яким він став саме таким, як є. І вирішив він написати кожному листівку вдячности за все, що той дня нього зробив.
 Йому на думку спала вчителька, яке ще в четвертому класі наголосила, що він і його однокласники мають прагнути досконалости у всякому ділі. Вона постійно втовкмачувала це своїм учням, чи то йшлося про домашнє завдання, контрольну чи групову роботу. От він і відправив їй листівку.

 Одного дня, відразу ж після Нового року, він отримав відповідь од колишньої вчительки. Вона перепросила за те, що не відписала раніше. Лист прийшов до неї з запізненням, бо вона якраз переїжджала до дочки після виходу на пенсію по шістдесяти шести роках роботи в школі. Вчительки засвідчила свою вдячність за ту листівку і написала, як їй було відрадно дізнатися, що він так добре засвоїв уроки прагнення досконалости. Далі вчителька писала: "За шістдесят шість років на педагогічній ниві я жодного разу не отримувала листівок вдячности і мені незмірно приємно, що ти таки згадав про мене".

 Отож, задумаємось, хто мав би отримати від нас листівку на День подяки?

Джерело: "Жменя Камінців" (Браян Кавано)