Один чоловік після кількаденних реколекцій повернувся додому. Його перестрів сусід і запитав, як йому повелося, на що чоловік відповів: "Я помер!"

 Збентежений сусід звідав, що ж саме той має на увазі.

 - Бачиш-бо, - почав чоловік, - я подався на реколекції, не знаючи, чого від них сподіватися. Але за ті довгі дні я зрозумів, що все своє життя переховувався за безліччю масок. Утямив, що ніколи не дозволяв дружині побачити мене таким, яким я є насправді. Я вів із нею гру, так само, як і з дітьми, як і з усіма, з ким мені доводилося стикатися. Ніколи нікому не показував, який я. Але найгірше було усвідомити те, що я сам себе достеменно не знав. Не був чесним із самим собою. Під час реколекцій ці істини розкриватися мені одна повів мову так:

 - Чоловікові мого віку дуже боляче визнавати, що він нечесний із самим собою. Але я не сумніваюся, що треба було пройти крізь таку смерть, аби стати новою людиною, бо саме так я почуваюся зараз.

 У Святому Письмі сказана: "Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе" (Йо. 12.24).

Джерело: "Жменя Камінців" (Браян Кавано)