У життєписі преподобного Єфрема Сирійського (якого справедливо називають гідом пустелі Вели кого посту) є місце, яке мимоволі викликає усмішку і воднораз змушує задуматися. Коли цей праведник вперше прийшов до міста Едеси, то побачив жінку, яка прала в ріці білизну. Преподобному видалось, що вона надто нескромно задивляється на нього, тому він зробив їй зауваження, наказуючи негайно опустити очі додолу. Почувши такий докір, жінка відповіла:
- Е ні, брате, це ти маєш дивитися в землю, бо з неї був взятий Богом на початку. Що ж стосується мене, то це цілком природно глядіти на тебе, я ж бо була створена з тебе (чоловіка)!
Не знаємо, чи цей випадок якось суттєво вплинув на духовний світогляд преподобного Єфрема, однак після багатьох прожитих років з ним трапилась дуже подібна пригода. Якось, вернувшись із своєї печери до міста, він перебував у чиємусь домі, як раптом до його вікна підійшла жінка-блудниця, очевидно, з наміром спокусити подвижника. Солодким голосом вона звернулася до преподобного такими словами:

 - Скажи мені, чоловіче, чого тобі найбільше не вистачає у житті?
Святий Єфрем, ні хвильки не вагаючись, спокійно відповів:
 - В цю хвилю мені передусім бракує цегли та вапна, щоб замурувати своє вікно і більше ніколи не бачити тебе!

*

Вже з ранніх літ наші бабусі та дідусі навчають своїх онуків «правильно» відбувати Великий піст. Старечі уста карбують у свідомости «губчастих» сутностей довгий перелік заборон: «Гляди, щоб у школі ти не купляв собі булочку з м'ясом! Дивись, дитино, щоб ніяка музика не осквернила твої вуха! Перестань жартувати і, борони Боже, реготати із пустих анекдотів!» Коли ж хтось із більш доскіпливих дитинчат набереться сміливости запитати у дорослих, навіщо так строго себе обмежувати і що це мені дає, так часто лунає відповідь: «Ти що, не знаєш?! Ісус у цей час йде важким ходом на Голготу, щоб замість тебе (за твої гріхи) бути розп'ятим на хресті! Невже ти не можеш трішки розділити з Ним це страждання?! Як ти посмієш веселитися, коли Йому так сумно і страшно!!!?» Ось чому стільки християн з нетерпінням очікують кінця посту, щоб знову вернутися до таких любих і милих насолод світу цього. І тільки голос із пустель преподобних подвижників повертає нам справжнє бачення посту. У світі є повно речей, котрі замінили нам Бога: звуки музики, вишуканість страв, нестримність язика, тілесна краса жінок і чоловіків тощо. Візьми десять копійок, підніми їх вгору навпроти сонця, сфокусуй на них свій зір, і ти вже більше не побачиш світила, а лиш монету. Завдання посту - повернути здатність споглядання Творця вже тепер, замурувавши молитвою всі вікна, через які скалять до нас свої зуби лукаві ідоли!