Отець Андронік жив у давні часи, коли ще не було автомобілів й автобусів. Якось йому потрібно було потрапити в одне село, щоб посповідати людину при смерти. Він довго не вагався, взяв на плечі торбу і пішов. Його дорога пролягала через дрімучий ліс. Старець добре знав, що тут живуть жорстокі розбійники. Коли звечоріло і стало дуже темно, отець угледів посеред гущавини якийсь вогник та попростував саме туди. Підійшовши ближче, він побачив страшних бородатих чолов'яг, які грілися біля багаття. Отець Андроник зрозумів - це розбійники, але відступати було пізно. Він сміливо став перед ними і привітався:
- Слава Ісусу Христу!
 На хвилю запала мовчанка, а потім - страшний регіт. Якийсь молодий розбійник зніяковіло промовив:
- Слава на віки!
Андронік поблагословив його, а тоді звернувся до ватажка:
- Чи можна трохи погрітися біля вашого вогню?

- Грійся, - відповів отаман.
Його почастували чаєм. Коли він подякував і вже хотів іти, ватажок заревів страшним голосом:
- А тепер викладай усі гроші, що маєш!
Священник не опирався. Розбійник перепитав:
- Це все?

- Господь свідок, - відповів, що я віддав вам усе, що мав!

Тоді вони відпустили його. Старець уже був далеко, коли відчув, що в кишені ряси є ще одна монета, яку він не знайшов відразу. «Що робити? - подумав він. - Адже я призвав ім'я Господнє, присягаючись, що більше нічого не маю?!» Він розвернувся і пішов шукати розбійницьке кубло. Це забрало багато часу, але врешті він його відшукав. Коли бандити знову побачили перед собою старого священника, то дуже здивувалися. А він підійшов до них і каже: «Ось ще одна монета. Я приніс її вам». Від цих слів розбійники розчулились і віддали священнику все, що забрали раніше, а тоді покаялись.

Джерело: "Скажи, Авво. Історії про духовних наставників" (Тарас Рисей)