В одному невеликому місті жила благочестива бабуся. Її серце було сповнене любов'ю до Бога і людей, і їй дуже хотілося говорити людям про любов Божу, але вона була слабка і хвора: ноги її опухли так, що вона насилу пересувалася з місця на місце...

Вона була зовсім самотня і мало хто її знав, але її підвіконня знали всі, тому що це було велике вікно, завжди красиво прибране квітами. І це-то віконце бабця і вирішила вжити по Слову Божому на користь людям.

Вона знайшла у себе шматок картону і замовила зробити на ньому напис великими кольоровими буквами. Слова ж веліла написати з книги пророка Ісаї. Цей картон старенька поставила серед квітів, а сама сіла віддалік, щоб спостерігати за тими людьми, які проходять повз. Одні проходили байдуже, інші зупинялися і перечитували вивіску - про кожного з них підносила старенька молитву до Господа, щоб ці слова запали їм у серце. 

Одного разу її увага була привернена дівчиною, яка кілька разів поверталася до вікна і знову й знову перечитувала написані слова. Старенька посилила свої молитви про неї. Днів через два пролунав стук у двері. Увійшла ця сама дівчина і запитала бабусю: «Невже це правда? Невже Бог так милостивий, що простить і мене?» Старенька пояснила їй, що слова взяті з Біблії, безсумнівно вірні і запропонувала дівчині разом з нею помолитися. Серце дівчини, повне гріха і скорботи, знайшло розраду в Тому, Який помер за її гріхи.

Якщо людина хоче нести Благу звістку, то вона завжди знайде спосіб це робити.