В одній лікарні, з ранку і до вечора обходячи хворих, працювали лікар з фельдшером. У фельдшера був злий язик, і він постійно, немов брудною ганчіркою, періщив ним будь-кого, про кого б не згадав. Його брудна лайка не щадила навіть Господа Бога.

Одного разу лікаря відвідав його друг, який приїхав здалеку. Лікар запросив його бути присутнім на операції. З лікарем був і фельдшер. Гостю стало погано при вигляді страшної рани, з якої лився гній з огидним запахом. А фельдшер, не перестаючи, лаявся. Тоді друг запитав лікаря:

- Як ти можеш слухати таку блюзнірську лайку?

Лікар відповів:

- Друже мій, я звик до загноївшихся ран. З гнійних ран повинен витікати гній. Якщо гній скупчився в тілі, він випливає з відкритої рани. Якщо гній накопичується в душі, він виливається через вуста. Мій фельдшер, лаючись, лише відкриває зло, накопичене в душі, і виливає його з душі своєї, як гній з рани.