В однієї молодої жінки розцвів кактус. Ніщо цього не віщувало, ось так чотири роки стирчав собі на підвіконні, схожий на похмурого і неголеного похмільного двірника - і на тобі. А деякі ще вважають її злісною й бездушною.

А ось і неправда. У злісних і бездушних кактуси не цвітуть. І в думах про кактус вона відтоптала ноги похмурому чоловікові в метро, але не здійнялася ображено (а якщо ви такий пан, то на таксі їздити треба!), а посміхнулася:
- Не гнівайтесь, заради Бога, не можу ні за що вхопитися, хочете - наступіть мені на ногу, будемо квити.

І похмурий чоловік проковтнув те, що вже збирався було озвучити. А потім вийшов на своїй станції і замість того, щоб обізвати тупою коровою продавщицю кіоску, що заплуталася зі здачею, сказав їй:
- Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я зранку теж не сильний в арифметиці.

А продавщиця кіоску віддала за просто так два старих журнали і цілий оберемок старих газет одному дідку, який, видно, дуже любив читати, але кожен день купував тільки одну газету, найдешевшу.

А задоволений дідок пішов додому з оберемком преси. І, зустрівши сусідку з верхнього поверху, не вчинив їй щоденний скандал ("ваша дитина тупотить по квартирі як кінь, виховувати треба!"), а подивився і здивувався:
- Як донька ваша виросла вже. От не зрозумію, на кого схожа більше - на вас чи на чоловіка. Красуня буде, у мене око досвідчене.

А сусідка відвела дитину в садок і примчала на роботу до лікарні. І не обгавкала недолугу бабку, що записалася до невропатолога на вчора і прийшла сьогодні, а сказала:
- Та годі вам засмучуватися, і я забуваю. Ви посидьте, а я запитаю у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.

А бабка не стала загрожувати скаргами у всі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, вимагаючи у лікаря виписати дуже дієві, недорогі і ще не придумані ліки, щоб прийняти - і все, як двадцять років тому, а зітхнула:
- Я ж не зовсім з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, ви мене, лікарю, вибачте - тягаюся до вас, як на роботу...

А лікар їхав ввечері додому, згадав бабцю і пошкодував її, і подумав, що життя, хай йому грець, летить повз. Зупинився біля супермаркету, купив букет якийсь безглуздий і торт з кремовими квітами. І, приїхавши, сказав дружині:
- Ну що ми все як діти, в пісочниці пасочки ділимо... Ось я тобі торт купив, тільки я на нього портфель поклав ненавмисно, але це ж нічого, на смакові якості не впливає. І квіти купив, правда, їх теж портфелем притиснуло, пом'ялися... Може, відійдуть?

- Відійдуть, - сказала жінка, - ми їх реанімуємо. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся - а в мене кактус розцвів, бачиш?

Творіть добро - і воно до Вас обов'язково повернеться!