Іноді у нашому житті ми переживаємо різного роду терпіння. І часто нарікаємо, чому Бог саме нам попускає випробування. Але чи коли-небуь задумувались, що хтось може мати ще важче терпіння ніж наше. Скільки є прикутих до ліжка, калік, сліпих, немічних, голодних, бідних та багато інших страждаючих людей. А я маю дах над головою, маю кусень хліба в хаті, не сліпий, не каліка, тоді чого ще мені нарікати?
Навпаки: потрібно повсякчас дякувати Богові за всі Його дари та ласки. Пригадується мені випадок із життя одного монаха-василіянина, який захворів на рак і вже сидів у візочку в келії і був свідомий, що його свічка життя догорає. Коли я запитав його - як він почувається, він відповів: "Маю страшні болі і лікарство вже не допомагає, але сиджу і молюся Богові, кажучи - нехай буде Його свята воля. І не нарікаю, бо знаю, що у світі є ще більші терпіння, ніж це моє..." Так у молитві і упованні на Господа, цей монах відійшов у вічність на саме Різдво Господа нашого Ісуса Христа.
Христоc також терпів страшні муки. Пригадаймо Його страждання: як Його били, обпльовували, копали, штовхали на Хресній дорозі, не маючи ні краплі жалю і співчуття до Нього. Та Він з честю переніс і витерпів це все, виконуючи волю Свого Небесного Отця. Терпіння бувають потрібні і, зокрема, для кращого збудування духовного життя. Не один раз був свідком, коли людей спіткало якесь терпіння чи навіть біда, тоді вони, зрештою, перемінювались та каялись за свої гріхи й провини, перепрошуючи Бога за погані і негідні вчинки. І дуже добре, коли настає така переміна і усвідомлення першості й важливості Бога у житті.
Але деколи буває і так, що після певних негараздів, коли "все пішло гладко", тоді забуваємо про Христа і знову впадаємо у колишні гріхи і переступи. Така - на жаль, людська неміч. А тому потрібно прагнути й старатися жити краще кожного дня. І, будучи натхненні і проваджені Святим Духом, вчитися - зі Святого Письма і науки Христової Церкви - ціле життя правильно жити. Жити з Богом - крізь радість і горе, смуток чи печаль чи негаразди, і не забувати про Нього. Бо Він є люблячим і турботливим Батьком і ніколи не покине нас у біді і терпиннях. І з любові до людини віддав Він Свого єдинородного Сина на невимовні муки і страждання, щоб Його пречистою Кров'ю і жахливою смертю на хресті, викупити нас з неволі гріха, недуг і самої цієї смерті.
Тому, щоб там не було в нашому житті, Бог завжди з нами, навіть коли ми нехтуємо і відвертаємось від Нього. Живімо з Христом, нехай Він буде епіцентром усього нашого життя. І тоді ніякі випробування й негаразди не будуть нам надто страшні, бо - як з нами Бог, то тоді ж хто проти нас?! І пам'ятаймо, що без терпіння немає спасіння!
бр. Теодор Дутчак, (ЧСВВ. м. Вільнюс, монастир св. Йосафата)