Врятувати свій шлюб: місія може бути виконана

Сповідь жінки, котра думає, що чоловік її вже не любить, а він думає так само про неї.

"Ми спимо на великому ліжку. Ми спимо на такому великому ліжку, що можна відсунутись один від одного на кілометри. Ми спимо на простирадлі, котре нам подарували у постільному комплекті в день весілля - на ньому намальована карта світу. Він спить головою до Гренландії, а я ногами впираюся в Австралію. Ми так далеко одне від одного, як Америка від Європи - і це така сумна символіка, що я готова плакати аж доки ці океани під нами не виллються і не залиють нас з головою... Я завжди думала, що він мене любить... Він так замилувано дивився на мене, коли казав, що кохає. Його очі були такі добрі, його слова були такі красиві. Він називав мене гарною. Він захотів, щоб я завжди була поруч з ним в цьому Всесвіті.
Що сталося?

Коли він перестав мене любити?

Невже я колись думала, що ці сюжети з американських мелодраматичних фільмів стануть моєю реальністю?

Невже в нього є якась пасія, невже мій чоловік має коханку?

Боже! Я певно не засну цієї ночі...

Можливо, він розлюбив мене через те, що я завжди нюхаю шкарпетки, коли їх виперу? А може тому, що я поправилась на 5 кг з того часу, як він мене точно любив? А може я стала занудою? Але ж чи не була я занудою, коли просила його на першому нашому побаченні перерахувати мої позитивні якості?

Можливо я роблю щось не так? Можливо я не приношу йому до порога тапочки, коли він приходить з роботи? Або хроплю вночі?

...

Я не маю сили зрозуміти... Я, певно, потону в отому океані нерозуміння самої себе і свого власного чоловіка...

В той час чоловік...

Сповідь чоловіка, котрий думає, що дружина його вже не любить і вона думає так само про нього.

Я не сплю. Чого ж не спиться?

В голові холод, так, ніби хтось підклав мені снігу в ліжко. Холодний жар?

Як же ж мені паршиво...

Вона...

Вона стала якась дивна. Завжди поглядає на мене в задумі.

Невже я її більше не... Десь пропали ті її іскорки в очах.

Я втратив свій шарм?

Чуюся безпорадним, як мала дитина. Вона, мабуть, це відчуває і це ще більше її від мене відштовхує...

Вчора витягнула наш весільний сервіз, а потім довго розглядала горнятко, коли пила з нього чай. Може, хотіла розбити?

Я б подарував їй квіти. Я боюся, що вона їх викине. Як в страшному трилері - візьме й потопче...

От і тепер. Лягла спати. Так відсунулась від мене, що, здається, зараз впаде з ліжка.

Невже я їй став чужим? Невже вона мене розлюбила?

Може тому, що я завжди приходжу з роботи такий втомлений? Може вона перестала отримувати задоволення від сексу? Може їй набридло прати мої шкарпетки?

Мільярди "може"... я звар'юю...

***

А треба би було так небагато - жінці - лягти головою чоловікові на груди; чоловікові - поцілувати її в чоло.

Розкрити один перед одним свою вразливість і силу.

Бути людьми, котрі мають дар мови і дар обдаровувати один одного розумінням.

Поєднатися один з одним - не лише тілесно, але й всім своїм єством. В тиші зрозуміти, що ця людина - це завжди наступна глава, котру не дочитати, поки життя.

Здійснити свій шлюб.

Не умертвити його байдужістю.

Будемо думати, що ця ніч стала для них одкровенням і вони почули думки один одного.

Автор: Уляна Журавчак

Джерело: dyvensvit.org