Читаючи ІV розділ книги визначного грецького богослова і мислителя Панайотіса Нелласа «Обоження. Основи православної антропології», бачимо глибокі теми, що стосуються антропологічної концепції. Після прочитання цього розділу у нас зроджуються думки, які служать для глибшого розуміння богословської антропології. Тому заохочую прочитати цей розділ, а по змозі й цілу книгу вище згаданого автора.

Тема «шкіряних риз» стосується теми сотворення людини на образ і подобу Божу. Сотворення людини за «образом і подобою Божою» (Бут. 1,27) є однією з центральних тем в християнській антропології. Але і до часів Христа багато хто рахував, що людина є надзвичайною істотою у світі. "Диво людини" - її несхожість на усе, що є в природі, давньогрецкий філософ Платон пояснював творінням її відповідно до "Першообразу". А інший філософ Філон Александрійський прямо називав людину як творіння, створене за образом ідеальної Першопричини усього сущого, тобто Бога. Свята Церква вчить: під образом і подобою Божою треба розуміти дані Богом людині сили душі й розум, волю, почуття; а під подобою Божою треба розуміти здатність людини спрямовувати сили своєї душі до уподібнення Богу, – удосконалюватися в прагненні істини і добра. Християнські мислителі, Отці і Учителі Церкви, бачать образ Божий в людині в її духовній природі. Святий Василій Великий писав: "Ми створені по образу Творця, маємо розум і слово, які є досконалістю нашої природи". Ми ж спробуємо проаналізувати викладений матеріал Нелласом Панайотісом.

Неллас Панайотіс - великий богослов, один з плеяди блискучих грецьких мислителів кінця XX століття (Яннарас, Зізілуас і ін.). Панайотіс навчався в Афінському університеті, працював над дисертацією у Франції, де познайомився з методом і програмою неопатристики (роботи Лоського, Флорівського, Мейендорфа), чиїм видатним представником він стає. Зусилля Панайотіса сфокусовані, в основному, на спадщині великого візантійського богослова св. Миколи Кавасили. Сам Неллас Панайотіс бачив своє завдання в тому, щоб "допомогти життєдайному слові Святих Отців досягти нас".

Автор згадує старозавітнє та новозавітнє вчення про людину, а саме говорить про книгу Буття та Мудрості і про богослов’я апостола Павла. Пізніше іде святоотцівська структура людини, яка говорить про людину, як істоту розумну сотворену на образ Божий і як говорить Неллас, що коректніше говорити, що людина розумна, бо сотворена на образ Христа. У святоотцівській літературі часто говориться про те, що людина розумна, оскільки була створена на образ Божий. А щоб бути подібним Богові і прагнути Його, людина має мати у собі щось Божественне. Сотворення людини на образ Божий означає, що Бог так сотворив людину, щоб вона могла прагнути до Христа по самій своїй природі. Людина вийшла з рук Божих як вінець творіння, як найдосконаліше творіння. Будучи Божим створінням, людина була наділена первозданною добротою та благами від Господа. Найбільшим благом з усіх, якими наділив людину Творець, було перебування з Богом і безпосереднє споглядання Його. Проте людина сама для себе стала причиною смерті і тління, через свідомий переступ Божого Закону згрішила, а була дана  Заповідь, переступ якої мав спричинити важкі наслідки. Але через свобідну волю людина чинить так як хоче, а не так як їй заповідав Господь. Відступ від Бога спричинив за собою всі ті важкі страждання, спадкоємцями яких ми є тепер і в кожному з нас живе Адам. Автор говорить про «шкіряні ризи», що після гріхопадіння ми знаходимо людину вже в іншому одязі: Бог «одягнув їх (Адама і Єву) ... в одежу шкіряну» (Бут. 3, 21).

Варто подати деякі цікаві думки святих отців стосовно цього питання, їх подає нам Неллас. Святий Мефодій Олімпійський говорить: «Бог пошив шкіряні ризи, таким чином одягнув її у смертність». Зрозуміло, що тут іде мова не про смерть, а про смертність, про новий стан у якому постала людина після гріхопадіння. Григорій Богослов: «Людина була нага по своїй простоті, людська душа була відкрита ангельським силам і Богові». Тобто людина була одягнена у боготканну одіж, а після гріха ця одіж замінилась «шкіряними ризами», бо як говорить Максим Ісповідник: «Адам не пішов до Бога, свого Першообразу, свого начала, а пішов від Нього». Що стосується ідеї шкіряних риз, то зрозуміло тут ідеться про стан людської природи після гріхопадіння. Бог одягає перших людей у «шкіряні ризи», основний сенс цього, як підкреслює Панайотис, який стоїть за цими ризами, вказує на смертність, перетворення життя у виживання. Це є наслідок гріха, а не творіння Боже, бо Бог зла не творить і це важливо усвідомити.

Що стосується антропологічного та космологічного виміру реальності «шкіряних риз», то автор говорить про смерть, як результат падіння та покарання. Бог дозволив смерті бути для того, щоб зло не стало безсмертним. Тут розуміється, що смерть є для тіла, тобто біологічна, але не для душі. Після гріхопадіння людська природа дуже сильно змінилася. Через гріхопадіння образ Божий в людині затьмарився, і людина зіпсувалась. Йоан Золотоустий каже: «До гріхопадіння не було потреби в містах, культурах, це все було лишнім, а після падіння стало необхідним через нашу неміч. Все це принесла смерть з собою». Людина терпить багатостраждальне і нещасне життя. Полегшення може бути з Христом, який звільняє людину від страждань своє смертю на хресті та світлим Воскресінням з мертвих. Згідно автора ми маємо преобразитись у «шкіряні ризи», але не втрачати своєї суті.

Друга частина даного розділу: «Антропологія Миколи Кавасили». Увесь корпус творів св. Миколи Кавасили безпосередньо відноситься до духовного життя. Основний і значний його внесок у православне богослов'я є в області христологічної антропології. Неллас подає нам антропологічне вчення Кавасили та говорить, що передумовою духовного життя є порятунок у Христі.

Розглянемо коротко досліджену та подану Нелласом антропологію Кавасили. Духовне життя, як і життя тілесне, щоб існувати, повинно від когось народитися. Для Кавасили очевидно, що воно не було можливе ні для кого перш, ніж «блаженної плоті» родоначальника оновленого людського єства, яке  утворилося  в утробі Приснодіви Марії Святим Духом. «Нікому неможливо було жити духовним життям, поки не була ще створена блаженна плоть». Тобто Христос є родоначальником оновленої людської природи, Він своїм народженням присвоїв собі увесь рід людський і людська природа прийнята в Іпостась Самого Бога. Святістю Свого життя, справами любові і чудесами, переважаючими єство, Богочоловік Ісус виявляє світові Бога, оскільки діє Бог, і в той же час показує справжню природу людини, оскільки ці Божі дії вчиняються через Його тварне людське єство. Ми сотворені по образу та подобі Божій і можемо творити свій світ,  а щоб бути собою людині потрібно стати тим, чим вона була сотворена. Підсумовуючи вищесказане можемо сказати, як Кавасила, що духовне життя – це життя у Христі чи життя Христа у нас.

Ще одним важливим моментом антропології Миколи Кавасили є обоження у Христі, яке уповні є у Таїнствах Церкви, бо саме у Таїнствах Бог пропонує повноту до якої немає що добавити. Таїнства – це двері та дорога якою людина крокує до обожнення у Христі Ісусі.  Для Кавасили центральним Таїнством є  Євхаристія. Також наголошується, що головне не противитись Божій волі і Преобразити свій розум. Бо разом з Преображенням розуму відбувається спілкування і єднання з Христом. Кавасила стверджує, що воля створена для того, щоб іти до істинного блага, джерелом якого - Бог. Щоб дійти до обожнення потрібна воля та піднесення розуму до Христа, а це ми отримуємо вповні у  молитві. Молитвою всі рухи розуму - і з ними все те, до чого вони спрямовані: люди, речі, поняття, ситуації - зводяться до Христа, і Христос спонукає зостатися з ними. Постійне, невпинне спілкування людського розуму з Христом призводить до того, що людина бачить дійсність так, як дивиться на неї Бог. І саме повнота такого спілкування становить дійсне преображення і обоження у Христі розуму і дарує досконале знання. Отець пізнає в тварному розумі розум Свого Сина, і ми розумом Христовим йдемо до пізнання Отця (якщо я правильно зрозумів на російській мові і не говорю єресі). Також Кавасила пояснює, що Христос закликає всіх, незалежно від статі, раси, віку, роду занять і суспільного становища, а також незалежно від того, в «пустелі» чи хто «посеред міської суєти». Все одно запрошуються не протидіяти волі Христової. Досконалість причетності волі Христу, обоження її у Христі - суть найвищої міри духовного життя; її дія – любов, і ім'я її – святість.

Отож, бачимо, що згідно грецького богослова Нелласа Панайотіса, у його викладі святоотцівська думка співвідноситься з сучасністю, богословські доктрини виявляються актуальними в житті християнина, надаючи їй глибоку осмисленість і вкоріненість у церковному Переданні. Тема Обоження, єднання з Христом, що є метою християнського життя, розглядається автором всебічно, в контексті великої богословської традиції Православної Церкви. Тому читання та аналіз праці Нелласа послужить нам для кращого розуміння Священного Передання Церкви.


 Для Християнського порталу КІРІОС, монах Теодор Дутчак за книгою грецького богослова і мислителя Нелласа Панайотіса «Обоження. Основи православної антропології».