"Нарешті, те, що на землі добрій, це - ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні" (Лк. 8, 15).

Згідно слів Ісуса Христа з сьогоднішньої притчі, Слово Боже має такий самий стосунок до людської душі і її життя, як зерно до землі. Як зерно для розвитку і принесення плоду, для чого, зрештою, його і кидають в землю, потребує добре підготовленої землі, так і Слово Боже, яке повинно принести в людському житті плід, потребує для свого розвитку добре підготовленої душі. І як для зерна, яке кидають в землю, є різні перешкоди, що не дають йому принести плоду, так само і Слово Боже зустрічається з різними перешкодами в серці людини; лише ці перешкоди походять від самої людини.

Перші люди, яких символізує земля край дороги, є людьми поверхневими, які сліпо слідують своїм забаганкам і не вміють розрізняти, що принесе їм насправді добро, що зло. Найважливіше, що вони не задумуються над своїм вічним життям. 

Наступні, яких символізує кам’яниста земля, це - справді щирі люди, але бракує їм терпеливості, яку символізує це коріння. Тому Боже Слово не може зростати в них, адже не має однієї з важливих умов до зростання – часу.

Іншою перешкодою для розвитку і життя зерна Божого Слова є пристрасті людини. Людина, охоплена жагою великих грошей і влади, насолоди, розкоші тощо, глуха до справ, які стосуються її вічного життя. Пристрасті, наче тернина, душать в серці Боже Слово.

Зрештою, що важливо в тих, людях, в яких Боже Слово зростає і приносить плід, – це те, що часто-густо вони приносять цей плід у певному стражданні (Лк. 8, 15). І ці страждання, або випробування важливі для дозрівання людської душі до Божого Царства.


Джерело: www.credo-ua.org