Наше життя можемо прирівняти до дороги, що тягнеться в незнану далечінь. Ми хоч і не знаємо, що буде там, у далині, але крок за кроком йдемо вперед. Віра у краще нас заохочує зробити крок назустріч незнаному. Деколи ми просто заплющуємо від утоми очі і нас тепер уже несе течія життя. Але варто нам відпочити, набратися сил і мужності, і ми тоді відчуваємо твердість під ногами. Тепер ми твердо стоїмо на шляху життя. Йдемо далі.
Деколи наше життя зупиняється від незнаної втоми. Ми це відчуваємо, бо сама наша душа говорить, що у твоєму житті щось не так, як має бути, щось тяготить, чомусь не відбуваються зміни. А, власне, чому не відбуваються зміни?
Однією із причин душевної втоми є “непрощення”. Хто не прощає, той або зупинився на своєму життєвому шляху, або сунеться із великим трудом. Чому так? А хіба можна зустріти своє майбутнє, коли живемо минулим? Хіба можна жити новим, коли думаємо про старе? Хіба можна почати щось інше, коли не завершено одну із ситуацій в житті?
Затримав борг!
Ми недаремно кажемо у таких випадках: тримати зло! А зло важить багато. Тому той, хто тримає, той не може вже легко крок зробити, бо тягар не дає. Думка не важить багато, але є справжнім тягарем, коли нас переслідує, не дає спокою, коли навіює неспокій і поганий настрій. Дехто каже: гірше від безнадійної думки немає нічого.
І, справді, коли ми живемо надією, щоб нам повернули те, що вже повернути неможливо, то чи це не самообман? Ми хочемо, щоб нам хтось повернув втрачені дні життя? Чекаємо - і що далі? Ми просто втрачаємо теперішні дні спокою і миру душевного.
Є деякі озлоблені люди, котрі в собі зробили цілий банк “непрощення”. Їх тільки торкни - і вони тобі пригадають всі борги: твої та інших... От дивишся на таких людей, і в цьому “багатстві” бачиш справжню бідноту. Коли прийде час кризи (щось подібне до економічної), то все буде рушитись. Може, тоді прийде думка, щоб не збирати тих "скарбів", що псують і не збагачують, обтяжують і не полегшують, більше приносять смутку ніж радості?
Потрібно залишити цей тягар і зробити дарунок
Як саме? Тут можна дати багато порад, але «Легко говорити, а важко виконати», – саме так дехто може дорікнути.
Ось, саме це і потрібно взяти до уваги: НЕ ГОВОРИТИ.
Так і є: про прощення не говорять. Потрібно зробити і кінець! Тут все просто. Потрібно відпустити борг і залишити людину вільною. Подарувати свободу і незалежність, найперше, у твоїх думках. Сказати собі відверто: "мені вже ніхто ні в чому не винен, я його відпускаю". Зробити дарунок.
Ти любиш робити дарунки?
Одним із видів прощення може бути: зробити приємність людині і побачити її щасливі очі. Саме це має залікувати твою душевну рану. Радість від прощення – це чудовий лік.
Коли ти залишиш тягар, то отримаєш полегшення.
Тягар потрібно поставити та йти далі, а не стояти біля нього і думати про нього. Потрібно не повертатися у своїх думках до вчинку, що викликав гнів. Не пригадуй. Не відновлюй у своїй пам’яті. Не роздумуй довго над тим, що сталось. Звичайно, це - нелегко. Думки і все решта немов само лізе в голову.
Думки наші очищуються молитвою.
Найкраще молитися за людину, котра викликала у нас гнів. Молитва має цілющу силу. Вона повертає благословення людині. Ласка Божа сходить та зціляє серце кожної людини, яка згадана в молитві. Саме тому потрібно на молитві поминати поіменно тих людей, на кого тримаємо зло, і тих, хто тримає зло на нас.
Хто не може простити якійсь людині, нехай спочатку простить на молитві. Нехай на молитві, навіть уголос, скаже: я тобі прощаю. Так відновиться зміст добрих відносин між людьми. У такій духовній єдності Бог єднає винуватців, і одного дня буде торжество примирення.
Та все ж залишається найперше - хотіти! А далі робити все для того, щоб простити. Ось тому маємо запитати себе: "що я роблю задля зближення цього торжества примирення?"
Почни з молитви.
Можеш, наприклад, написати список людей, за яких будеш молитися, і просити про дар прощення для них. Можеш написати також своє ім’я… Не завжди прощаємо самим собі.
Джерело: rozdum