Непростий аспект любові: пожадання тілаРозпочнемо із важливого розподілу людських учинків на зовнішні, тобто видимі іншим, та внутрішні, про які може знати тільки сама людина, яка діє. У двох заповідях Декалогу йдеться про стосунки з особами протилежної статі: «Не чужолож» (Втор 5, 18) і «Не пожадай жінки твого ближнього» (Втор 5, 21). Перша з цих заповідей стосується зовнішнього вчинку, а друга – внутрішнього. 

Кожна людина створена для того, щоб як любити, так і бути об’єктом любові; а сам факт статі, яку визначає тіло, дає можливість пожадання, тож потрібно пам’ятати, що в ньому самому немає нічого поганого, якщо воно підпорядковане волі й розуму. Проте цим внутрішнім учинком неодмінно має керувати чеснота стриманості. Адже неконтрольоване пожадання прямує до заспокоєння та, наситившись, втрачає цікавість до свого об’єкта. Тому його необхідно врівноважувати чутливістю до іншої особи.

Людина – це розумна істота, яка має природну потребу пізнавати правду й жити, керуючись нею. Одначе коли над нами беруть гору емоції, то вони збивають цей «компас» правди, зводячи на моральні манівці. Правда стає відносною «моєю правдою», емоції здаються важливими самі собою, без огляду на особу, на яку спрямовані. У такій ситуації цінністю стає егоїстична приємність, заспокоєння пожадання, а не любов. 

Люблячи, ми прагнемо блага для іншого – безумовно й безкорисливо, не сподіваючись відплати. Егоїзм же протилежний любові, бо ставить у центрі «я», байдужий до блага іншої особи. У ньому немає спільного «ми». Утім, егоїзм виявляється не тільки у прагненні будь-якою ціною заспокоїти тілесне пожадання, а й у начебто відкритому до іншої людини бажанні бути для неї цілим світом: такою поведінкою ми насправді теж ставимо себе в центрі, вимагаючи від особи неподільної уваги й відданості та забуваючи, що вона така сама окрема й самостійна людина, як і ми. Гра на емоціях – це не любов, а маніпуляція.

 

Отець Ігор Гнюс OP

 Християнський портал КІРІОС за матеріалами КМЦ.