Ваше Високопреосвященство, вас називають «канцлером» Української Православної Церкви, натякаючи на розширені повноваження, які ви маєте на посаді керуючого справами УПЦ. Як ви до цього ставитеся?
На своїй посаді я дію в рамках повноважень, окреслених у Статуті Української Православної Церкви. Відповідно до Статуту, Управління справами (як адміністративний орган) допомагає митрополиту Київському і всієї України у виконанні ним обов'язків Предстоятеля Церкви. Крім того, керуючий справами за посадою є секретарем Священного Синоду нашої Церкви. Покладене на мене Його Блаженством і Священним Синодом служіння я сприймаю насамперед як високу довіру. Не знаю, наскільки тут доречно слово «канцлер». Якщо не помиляюся, це слово в різних країнах і в різних політичних системах може мати дуже різне смислове наповнення. До того ж я не прихильник механічного перенесення на церковне життя реалій політичного життя. Все ж Церква - це особливий боголюдський інститут, що має свої особливі традиції.
Вас називають можливим наступником митрополита Володимира на посаді Предстоятеля УПЦ. Як ви ставитеся до таких прогнозів?
Вважаю неприпустимим і неетичним обговорювати питання про «наступників». Його Блаженство живий і несе своє архіпастирське служіння. Звичайно, для світських ЗМІ сьогодні вже майже не існує обмежень в обговоренні тих чи інших тем. Але християнин не повинен піддаватися цій спокусі. Люди церковні повинні насамперед щодня підносити молитви про те, щоб Господь зберігав нашу Церкву і Сам вів нас до блага.
Чим була викликана необхідність створення окремої Бориспільської єпархії, яку ви зараз очолюєте?
Бориспільська єпархія була виділена зі складу Київської єпархії 25 вересня цього року визначенням Священного Синоду. Це рішення слід оцінювати в руслі загальної тенденції «розукрупнення» єпархій Української Православної Церкви. Сьогодні на території майже всіх областей України існує вже по дві або навіть по три єпархії нашої Церкви. І Київська область тут не є винятком. Це вже другий випадок виділення нової єпархії зі складу Київської. Ще в 1994 році була створена Білоцерківська єпархія, яка охопила південну частину Київської області. Тепер на території області утворена ще одна єпархія. До моменту створення Бориспільської єпархії до складу Київської єпархії входило 562 парафії. Зрозуміло, що це вельми обширна єпархія. А оскільки нею керує сам митрополит Київський і всієї України, який також є Предстоятелем Української Церкви, то створення нової єпархії, сподіваємося, дозволить зробити ефективнішим керівництво церковним життям на території Київської області.
Як відбувається діалог з Українською Православною Церквою Київського Патріархату (УПЦ КП), якщо він взагалі відбувається? Чи можна вважати публічне вітання митрополита Володимира та Патріарха Філарета напередодні Дня хрещення Русі на виставці одним із кроків на шляху до подолання розколу?
Блаженніший митрополит Володимир неодноразово підкреслював, що наша Церква не бачить іншого шляху подолання церковних розділень, окрім як шлях відкритого і відповідального діалогу. Проте поки у нас немає офіційного діалогу з УПЦ КП. Кілька років тому ми почали підготовку до такого діалогу, але поки що нам не вдалося досягти в цьому напрямку помітного прогресу. Тут можна вказати на декілька причин. Наприклад, не так давно в УПЦ КП було прийнято офіційне рішення про принципову відмову від тих моделей подолання розколу, які припускають повернення розкольників до складу Московського Патріархату. Це означає, що з точки зору УПЦ КП подолання розколу можливо тільки в тому випадку, коли Українська Православна Церква відмовиться від своєї канонічної зв'язку з Російською Православною Церквою. Як ви розумієте, такий підхід ніким не визнаної у вселенському православ'ї структури для нас неприйнятний. Абсолютна більшість нашої Церкви не бажає розривати канонічний зв'язок з Московським Патріархатом. І тому знайти тут якийсь компроміс практично неможливо. Є й інші обставини, що утрудняють підготовку діалогу. Духовенство та миряни нашої Церкви ще пам'ятають жорстке релігійне протистояння, яке було в нашій країні два десятиліття тому. Тоді ми неодноразово стикалися з прямим насильством, силовими захопленнями храмів. І ці рани, на жаль, не вилікувані і до нинішнього часу. Але наша Церква наполягає на тому, що ми ні в якому разі не повинні проявляти ворожість по відношенню до наших єдиновірною братам, які перебувають поза спілкуванням зі світовим православ'ям. І те публічне привітання, яке мало місце перед відкриттям ювілейної виставки в Києві, лише підкреслює, що ми, як християни, повинні зберігати мир з усіма людьми, навіть якщо їх переконання не збігаються з нашими.
Чи можлива автокефалія УПЦ МП?
Теоретично можлива автокефалія будь церковної області, яка задовольняє певним канонічним критеріям. Ці критерії стосуються насамперед кількості єпископів і єпархій, розвиненості церковно-адміністративної структури, наявності шкіл для підготовки духовенства, наявності монастирів і ченців, які можуть бути кандидатами в єпископи. Крім того, необхідно, щоб прагнення до автокефалії було однозначно підтримана більшістю єпископату, духовенства і мирян цієї церковної області. Але, як я вже говорив, переважна більшість пастви Української Православної Церкви категорично проти ідеї повної канонічної самостійності. Пріоритетним завданням для нас є збереження миру і церковної єдності. Євангеліє закликає нас виконувати божественні заповіді, а не вести боротьбу за той чи інший статус Церкви. Тому коли ми замість боротьби з гріхом розгортаємо боротьбу за автокефалію, то навряд чи це відповідає високому покликанню християнина.
Які сьогодні відносини з Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ)?
В цілому наші взаємини з греко-католиками, в порівнянні з початком 1990-х років, нормалізувалися, хоча наслідки трагічних подій тих років до кінця ще не зжиті. Сьогодні ми намагаємося вибудовувати конструктивну взаємодію з УГКЦ. Ми регулярно зустрічаємося з представниками УГКЦ на наукових форумах, спілкуємося в рамках різних соціальних програм, трудимося разом в міжнародних міжхристиянських організаціях. Певні ускладнення виникали у зв'язку зі створенням структур УГКЦ в Східній Україні. Але в основному нам вдається знімати напруженість у взаєминах з греко-католиками.
Яким чином в одній Церкві можуть уживатися такі ідейні антагоністи, як митрополит Софроній (Дмитрук) і митрополит Агафангел (Саввін)?
Я особисто не бачу нічого дивного в тому, що серед єпископату Української Православної Церкви існують різні погляди на актуальні питання церковного життя. Тут не можна не згадати слова апостола Павла про те, що між членами Церкви може і навіть має бути «різнодумство», щоб у полеміці «відкрилися вправні» (пор. 1 Кор. 11, 19). У Церкві має бути свобода у вираженні своєї думки. При цьому, звичайно ж, ведення дискусії не повинно виходити за рамки християнських етичних норм. Але, найголовніше, різнодумство не повинно призводити до розділень.
А як сьогодні будуються взаємини УПЦ МП з державою? Чи є тут якісь проблеми?
З одного боку, протягом пострадянського періоду державно-церковні відносини в Україні пройшли дуже помітну еволюцію. Але, з іншого боку, це не означає, що всі проблемні питання вже вирішені. Сьогодні наша Церква підтримує законодавчі ініціативи, спрямовані на остаточне подолання радянської спадщини. Наприклад, сьогодні на розгляді у Верховній Раді знаходяться законопроекти про порядок державного визнання дипломів духовних навчальних закладів, про отримання релігійними організаціями права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів, про введення в Збройних силах України інституту капеланів і так далі. Всі ці закони надзвичайно важливі не тільки для нашої Церкви, а й для інших релігій України. Тому тут ми сподіваємося не лише на розуміння з боку держави, а й на підтримку з боку Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Ще одна сфера, в якій необхідно встановити партнерські відносини між державою і Церквою, - це впровадження в шкільну програму предметів духовно-морального змісту. Українські політики поступово приходять до розуміння того, що сьогодні потрібно інвестувати кошти у викладання християнської етики в школі, щоб завтра отримати нову якість суспільної моралі. Тому ми з оптимізмом дивимося у майбутнє: якщо працювати, то результат можливий. Ми готові пройти свій відрізок спільного шляху, яким би важким він не був. Сподіваємося і на взаємність, як з боку держави, так і з боку українського суспільства.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на УНІАН.