Війна – це не лише фізичне протистояння сили, але і випробування власного внутрішнього виміру. Сьогодні ми, як християни і громадяни, шукаємо чимало відповідей на особисті запитання, які хвилюють, ставлять перед вибором; тому журналісти сайту «Духовна велич Львова» продовжують серію розмов з львівським духовенством, щоб спільно шукати ці нелегкі шляхи виходу із ситуації. Вже за кілька днів Архиєпископ Митрополит Львівський Римо-католицької Церкви Мечислав Мокшицький відбуде з візитом до Риму, де разом з Папою Франциском буде спільно молитися за мир і припинення війни в Україні. Наразі ми попросили Його Ексцеленцію висловити свої міркування з приводу сучасних подій в Україні, а також звернутися до наших читачів із словом духовної розради.

- Ваша Ексцеленціє, насамперед хотіла б спитати вас про ваші враження від недавнього візиту до Індії. Чи мали ви змогу під час цієї поїздки розповісти про ситуацію, яка є в Україні?

– Радію, що мав можливість відвідати парафії Католицької Церкви в Індії. Це був мій другий візит, вперше я побував у Індії в 1998 році разом зі святим Папою Іваном Павлом ІІ. Тоді це був одноденний візит, а тепер у мене була можливість відвідати три дієцезії, також побачити, як функціонує і живе Католицька Церква у цьому регіоні. Індія – особлива країна, адже у ній співіснують різні культури, конфесії, є специфічний поділ суспільства на касти. Попри різноманітність, люди у цій країні мають глибоку віру і саме це мене дуже вразило. Тамтешнє життя Церкви підкреслює, що вона може виконувати у суспільстві багато функцій. Наприклад, Церква в Індії не тільки запрошує брати участь у літургійному житті, але також займається шкільництвом, тобто будує школи і працює задля підвищення освітнього рівня своїх вірних. При кожному храмі є католицька школа, садочки, а також санітарна опіка. Мене радує те, що у рамках візиту я мав можливість посвятити одну з католицьких клінік, а також дві школи. Вірним Католицької Церкви в Індії є дуже близьким святий Папа Іван Павло ІІ, тому я передав трьом дієцезіям 6 реліквій Святішого Отця. Безумовно, під час кожної зустрічі я говорив про життя Церкви в Україні, а також про важку теперішню суспільну ситуацію. Тим, хто солідаризувався з нами я висловив щиру подяку, а також просив, щоб вірні в особливий спосіб молилися за мир у нашій державі.

- Ви також нещодавно презентували другу книгу спогадів про святого Папу Івана Павла ІІ. У серці святого Україна, безумовно, займала особливе місце. Як ви гадаєте, якщо б Святіший Отець був зараз з нами, які слова підтримки і розради міг би сказати українцям у цій важкій ситуації?

- Іван Павло ІІ завжди був з нами і зараз також є близько. Він постійно підкреслював, що його візит до Львова у 2001 році має для нього особливе значення. Святіший Отець всім серцем любив Україну і переконаний, що не лише вірні Католицької Церкви, а й багато українців щиро люблять Папу. Будучи святим він є між нами, мабуть, відчуває гордість і велику повагу до сьогоднішніх українських Героїв. Він часто говорив про війну, оскільки сам пережив складні моменти Другої Світової. Я думаю, що сьогодні святий молиться за нас до Бога. Мабуть, якби ми зараз мали можливість почути його голос, то він сказав би, щоб ми ніколи не втрачали віру, надію, гідність, виборювали свою незалежність. Гадаю, що Папа заохочував би нас до молитви за мир, звертаючись до Божого Милосердя, адже під час війни він часто молився у Санктуарії Божого Милосердя у Лаґєвніках. Також спонукав би нас бути поруч зі своїми близькими у цей непростий час, бути разом з родинами, що втратили найдорожчих у війні і не бути байдужими до тих, які потребують допомоги.

- Нещодавно Папа Франциск у своєму зверненні назвав війну на сході України «братовбивчою». Для багатьох вірних в Україні ця позиція виявилась дискусійною. Деякі медіа назвали цей меседж небажанням Папи руйнувати стосунки з РПЦ. Ваші реакції з приводу цієї думки Папи.

- На мою думку, називаючи цю війну братовбивчою, Папа не хотів сказати, що ця війна є вбивством між братніми народами або між українцями. Кожен із нас є братом для іншого, і це не залежить від нашої конфесійної, релігійної чи якоїсь іншої приналежності. Ми всі є братами, оскільки є дітьми Божими. Думаю, що Папа мав на гадці це загальне значення братерства. Бо у війні ми боремося проти ворога, але водночас цей ворог є нашим ближнім, а отже – нашим братом.

Під час цієї війни у нашому суспільстві ми по-іншому розуміємо поняття «життя» і «смерті». Якщо життя для нас сьогодні стало особливо цінним, то смерть дедалі більше перетворюється на банальну калькуляцію цифр у щоденних повідомленнях медіа.

- Як з цим боротись? Як не дати суспільству звикнути до смерті?

– Смерть – це важливий момент у житті людини. Вона є закінченням земної мандрівки. Якщо смерть є природною, то ми з нею погоджуємося і приймаємо, як Божу волю. Проте, коли у когось відбирають насильно життя, то це, безумовно, викликає великий біль і страждання для найближчих. У випадку сьогоднішньої війни в Україні кожна смерть солдата чи мирного жителя є жертвою за незалежність держави, мир, свободу і цінності громадян. Вбивство іншої людини – це гріх, адже суперечить волі Божій, оскільки маємо заповідь «не вбивай». І Церква, і медіа мають говорити з людьми про те, що смерть під час війни – це жертва, що я вже раніше зазначав. Тому маємо бути вдячними тим Героям, які віддали життя заради нашого кращого майбутнього, заради свободи.

- Безумовно, сьогодні наше суспільство перебуває у стані духовної депресії, адже маємо чимало страху, агресії і ненависті одні до одних. Як подолати цю внутрішню кризу?

– Церква повинна казати своїм вірним, що кожне життя має гідність та цінність. Також маємо обов’язок віддати своє життя за віру, за захист, за Батьківщину. Наприклад, деякі релігійні організації мають заборону на те, аби брати участь у війні. У Катехизмі Католицької Церкви згадано, що ми маємо обов’язок віддати життя у разі потреби за віру, ближнього і незалежність рідної землі. Це велика жертва, яку складаємо на вівтарі перед Господом. Треба пам’ятати, що земне життя для кожного християнина є тимчасовим, адже кожного із нас чекає найбільший дар – вічне життя з Богом. Звичайно, це важко усвідомити, проте віруюча людина не мала б боятися смерті. Втратити ближнього – це великі страждання та біль, але маємо пам’ятати, що після смерті вічне життя тільки розпочинається. Тому маємо молитися за всіх наших ближніх, особливо за навернення грішників. Маємо також щиро пробачати ворогам.

- Щодо пробачення ворогів. Через медіа ми бачимо насильство і зневагу сепаратистів чи мирних жителів, які їх підтримують, до українських солдатів. Як християни розуміємо, що маємо пробачити, проте у серці часом виринає ненависть і злість до їхніх вчинків. Як впоратися з цією духовною проблемою?

– Для того, щоб вибачити цих людей, маємо зрозуміти, що вони не до кінця усвідомлюють свої вчинки і відповідальність. Як зазначено у Святому Письмі: «Вони не знають, що роблять». Безумовно, ці люди мають нести відповідальність за власні вчинки, бо кожен злочин вимагає кари, але мусимо вміти пробачити їх. Зрештою, ми це робимо щодня, адже кожного дня молимось «Отче наш», де є такі слова: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Правда, часто ми промовляємо молитву механічно і ці рядки залишаються лише сказаним, а для віруючої людини слова молитви, яку навчив нас Ісус, мають бути реальними ділами. Наш особистий героїзм і святість полягають у тому, що віра є зміцнена вчинками. Тому маємо вибачати, бо прощення нас зміцнює і удосконалює, а суд – це не людська справа, а Божа!

- Ваша Ексцеленціє, сьогодні важливо говорити слова підтримки для родин, які втратили своїх близьких і на Майдані, і під час війни на сході. На жаль, Львівщина сьогодні оплакує чимало своїх найкращих синів. Тому у вас є нагода звернутися до цих родин.

– Хочу сказати, що ми є постійно поруч. Церква молиться за величезні жертви – втрату Ваших рідних! Ми також є вдячні Вашим чоловікам, батькам, синам, братам за покладене в обороні нас і Батьківщини життя! Ваші рідні – це Герої. Я вірю, що Бог прийняв їхню жертву і також запросив до свого дому, до Небесного Царства, та нагородив вічним життям. А для християнина, без сумніву, це найбільша нагорода. Отож, окрім болю і страждань, будьте гордими за своїх найближчих, адже вони зробили найбільше – віддали своє життя за Україну!

- Сьогодні українське релігійне середовище на рівні Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій пропонує сісти за круглий стіл і мирно обговорити суть конфлікту, дійти компромісу через діалог і дипломатію. Проте у суспільстві дедалі більш популярною є думка, що переговорів – недостатньо, треба радикально діяти. Чи має Церква реальний вплив на перебіг подій на сході? Якщо так, то чи є цей вплив справді дієвим?

– Наша сила – у молитві. Віримо, що можемо просити через Святого Духа мудрості для нашого Президента, Прем’єр-міністра та інших представників влади. Можливо, це перший крок до розв’язання цього конфлікту, а пізніше ситуація може змінитися. Тому зараз найбільш продуктивний шлях – сісти за стіл переговорів і дипломатично обговорити конфлікт. Ми говорили, що Церква не має впливу на перебіг політичних подій, проте вона залишається невід’ємним важелем у житті суспільства. Часто порівнюю українську ситуацію із подіями у Польщі, особливо у часи «Солідарності». Тоді Католицька Церква мала величезний вплив на життя польського суспільства та зміни у ньому. Під час Революції Гідності та у сьогоднішніх подіях українці засвідчили свою потребу у формуванні духовності, зрештою потребу у комунікації з Церквою. Після років атеїстичного пресингу Радянського Союзу маємо чимало тих, які не вірять у Бога, які від нього відмовляються або тих, які є формальними християнами. Тому тут також проблема, оскільки ми не можемо донести цю Добру Новину до кожного серця. Бо, коли людина духовно змінюється, то це впливає на все суспільство, а також державу загалом. Маю надію на те, що також відбудеться єднання православних Церков. Наразі про це ще складно говорити, проте ця єдність потрібна. Знову-таки, коли пригадуємо події у Польщі, то розуміємо, що перемога «Солідарності» – це також присутність домінантної Церкви у суспільстві. Ми згадуємо отця Єжи Попєлушка, вбивство якого стало ключовим свідченням для поляків, що треба боротися проти системи. Тому сила суспільства також у його духовній єдності.

- Ваша Ексцеленціє, менше, ніж за два тижні, згідно з григоріанським календарем, розпочнеться період Великого посту. Безумовно, цей час є особливим у житті кожного християнина, незалежно від його приналежності до східної чи західної традиції. Чим для вас особливий цьогорічний піст? Як пережити ці дні у духовній повноті?

– Справді, час Великого посту є особливим, оскільки готує нас до Пасхи, відображує вдячність за наше спасіння. Основна суть цього часу сконцентрована у трьох моментах: молитві, пості і милостині. Будемо молитися за незалежність України, за Росію, за наших ворогів, а також будемо просити Божого милосердя для всіх тих, які віддали життя за Батьківщину. Всі грошові та інші пожертви будемо спрямовувати безпосередньо для бійців, для поранених, для мирних жителів на окупованих територіях. Маємо контакти із нашим єпископом у Запоріжжі, тому всі пожертвування націлюватимемо на схід. А вірних запрошуємо до особливого навернення і до молитви за долю рідної землі!


 Християнський портал КІРІОС, за матеріалами VELYCHLVIV.