Про спроби "русского міра" впливати на Україну за допомогою релігії, небезпеки хресної ходи на Київ, організованої Московським патріархатом, і перспективи автокефалії для української церкви, про те, наскільки реальне отримання Українською Церквою автокефалії, і про те, чому цьому так активно протидіє Москва, - в інтерв’ю розповів архієпископ Чернігівський і Ніжинський, секретар Священного Синоду Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря).

— Сьогодні дуже резонансною навіть для невіруючих людей подією стала хресна хода Московського патріархату. З чим, на ваш погляд, пов’язана така реакція в суспільстві?

— Перше: все більше людей розуміють, яку роль в Україні відіграє церква Московського патріархату. Ця хода офіційно оголошена як акція миру, єднання України, але, насправді, вона розділяє країну. Є багато людей, які просто бояться дій МП. Вони бояться, що під виглядом хресної ходи можуть прийти люди на кшталт Гіркіна. Адже коли привозили "Дари волхвів", цю псевдореліквію, в Україну, то в охороні був Гіркін (майбутній ватажок бойовиків ДНР, російський диверсант Ігор Гіркін (Стрєлков). Московський патріархат зробив багато для анексії Росією Криму. Потім на блокпостах бойовиків перед Слов’янськом стояли бабусі з іконами. Виводило їх туди теж місцеве духовенство Московського патріархату. На Донбасі в храмах були склади зброї, про що є багато свідчень, тобто МП логістично допомагав російським військовим структурам. На початковому етапі окупації Криму і Донбасу їх священики відкрито допомагали окупантам. Таке не може не турбувати.

Друге: якщо ця хода за мир і єднання, то питання: а з ким? За логікою московської церкви, це хода за єднання з "русскім міром", за єдність з Московським патріархатом і за "Святу Русь". МП просто втратив комунікацію з українським суспільством. Вони не пояснюють своїх дій так, щоб їх розуміли. Чому? Тому що після приходу до влади митрополита Онуфрія (глави УПЦ МП, розігнали команду, яка займалася інформаційною діяльністю при митрополиті Володимирі. Тримати зв’язок з українським суспільством безконфліктним чином у них не виходить. Є прірва між громадською думкою в Україні і МП в Україні.

Третє: церква Московського патріархату об’єднує тільки себе. Вони люблять тезу про те, що вони — єдина церква, яка об’єднує схід і захід. Їх хресна хода так і запланована. Одна колона вийшла зі Святогірська Донецької області, а інша — з Почаєва Тернопільської області. Йдуть на Київ. Але, насправді, їх "об’єднання країни" це щось на зразок того, як колись Партія регіонів об’єднала Україну. Вони об’єднують своїх прихильників, а Україну — розділяють. 

Четверте: в хресній ході МП закладена лукава думка. Хода за мир проти війни. Але як Московський патріархат інтерпретує війну на Донбасі? Як війну України та Росії? Ні. Митрополит Онуфрій в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що в Україні "громадянська війна". У молитві, спеціально написаній для ходи і схваленій митрополитом Онуфрієм, навіть слова "Україна" немає — йдеться лише про "нашу країну" і "нашу державу".

Дія МП — це щось на зразок того, як Путін в 2008 році напав на Грузію під гаслом "примусу до миру". Кожен агресор говорить про мир. Гітлер теж з "мирними ініціативами" виступав. Якщо Московський патріархат говорить про мир, то треба перепитувати, про який саме "мир" йдеться. Хоча МП зараз не говорить навіть про те, що вони за мир проти війни. Просто йдуть за мир. Але йдуть на Київ. Значить, хочуть впливати саме на Київ, який, за їхньою логікою, і є джерелом проблеми, яку вони хочуть вирішити. Чому вони два роки тому не ходили в Донецьку і в Луганську? Навпаки, їх священики були серед тих, хто штурмував будівлю СБУ в Луганську, їх священики благословляли Гіркіна, підтримували окупацію Криму. І тепер вдають, що там були "місцеві ініціативи". Але ж коли росіяни заходили зі зброєю, то вони закликали українців "скласти зброю і припинити братовбивство".

Московський патріархат слідом за російською пропагандою просуває ідею про "внутрішній конфлікт в Україні". Адже церква МП досі так жодного разу і не сказала, що Росія є стороною конфлікту.

П’яте: хресна хода — це продовження тієї політики, яка закладена приїздами патріарха Кіріла в 2009-2013 роках в Україні. Ми пам’ятаємо, що тоді Кіріл іноді по п’ять разів на рік приїжджав в Україну. І говорив, що тут немає ніякої політики, а сам просував "русскій мір". І спеціально все робилося так, щоб створити масовість на зустрічах з Кірілом. Робилися прямі ефіри, звозили людей, в Харкові навіть фотошопом домалювали кількість людей. 

— Навіщо це робилося? 

— Як для внутрішнього споживача, так і для зовнішнього. Всередині потрібно було показати своїм прихильникам, що МП в Україні — "найбільша конфесія". Зовнішній споживач — Кремль. Вони показували: ось бачите, від Донбасу до Почаєва вітають московського патріарха, тому ідея "русского міра" серед українців нібито популярна, а церква МП впливова в Україні. Я переконаний, що це був не останній аргумент в ряду інших, на які спирався Путін, приймаючи рішення про агресію проти України. Тому що вони розраховували, що прихильність людей до Московської патріархії сприятиме успішності російської агресії в Україні. Як говорив колишній спікер МП, протоієрей Всеволод Чаплін в 2014 році: ми сподіваємося, що українці не чинитимуть опір братам, які йдуть їм на допомогу. Це головна ідея діяльності Московського патріархату — просування і підтримка політики Кремля. І зараз ця хресна хода теж повинна показати вплив МП в Україні, як для своїх віруючих, так і для зовнішнього споживача. Тільки тепер не тільки одному Кремлю, але і Константинопольському патріарху.

— Чому і Константинополю? 

— У МП знають, що Верховна Рада звернулася до Вселенського патріарха з проханням надати Томос про автокефалію української церкви. І промосковські сили дуже злякалися цього звернення.

— Чому? 

— Тому що вони розуміють: коли Вселенський патріархат надасть українським православним визнання автокефалії, то від структур МП в Україні залишиться, в кращому випадку, четверта частина того, що є зараз. А я думаю, що і того не буде. Так, за даними Центру Разумкова, близько 10% опитаних підтримують єднання Української Церкви з Московським патріархатом. Це їх реальна база. Вона може бути і менше, тому що зараз "русскій мір" готовий йти на конфлікт зі світовим православ’ям. Це ми бачили по ігноруванню Москвою Всеправославного собору. Коли люди ясно побачать, що вони розділяються з православ’ям через МП, а не об’єднуються, то не буде і цих 10 відсотків.

— Можливо, краще заборонити МП в Україні і всю їх діяльність? 

— Це нехороший хід — ми демократична країна і повинні дотримуватися законів. Ось церква Московського патріархату влаштовувала напади проти Київського патріарха Філарета на Донбасі (1999), в Одесі (2004), намагалися перешкодити його приїзду в Харків, до Луганська, в Запоріжжі. Київський патріархат такого не робив, але і мовчати теж не потрібно. Вже надивилися на візити Кіріла в Україну. Після яких "русскій мір" рушив в Україну не з хрестами, а з танками. Якщо така людина, як Володимир Горбулін (директор Національного інституту стратегічних досліджень), говорить про те, що ідеї "русского міра" треба прирівняти до ідей нацизму та міжнародно засудити, то це щось значить.

Київський патріархат щорічно проводить хресну ходу. Тому ми закликаємо всіх підтримати хресну ходу Київського патріархату 28 липня від Володимирського собору до пам’ятника Рівноапостольному князю Володимиру. Мова не тільки про святкування Хрещення Русі та пам’яті про київського князя, але і про церковну незалежність України в боротьбі зі структурами "русского міра". Це як протистояння Майдану і антимайдану, де все залежало від підтримки людей.


— У разі визнання автокефалії вага УПЦ МП різко впаде. А що буде з російськими православними в Україні, які реально існують?

— Я не бачу нічого поганого в тому, щоб в Україні залишилися прихильники саме російської церкви. Навіть навпаки, це добре. У нас багато російських православних конфесій. Наприклад, в Одесі є центр Російської Православної Церкви за кордоном (РПЦЗ). Це та частина, яка об’єдналася з Московською патріархією в 2007 році. Російські старовіри в Україні теж представлені. Церква Московського патріархату теж існуватиме в Україні. Ми ж не РФ, де держава вже відверто ущемляє тих християн, хто не належить до МП, забороняє місіонерство, навчання релігії вдома. Однак нехай прихильники МП існують саме як РПЦ в Україні. І тоді всі, хто захочуть належати до якоїсь з цих російських православних громад, матимуть таку можливість. Але не так як зараз, лукаво, під прикриттям імені "Українська церква" діє церква Російська. 


— РПЦ залишиться найбільшою церквою серед православних в разі української автокефалії? 

— Коли в Україні буде єдина Помісна церква, тобто об’єднаються визнаний Вселенським патріархом Київський патріархат, УАПЦ і значна частина сьогоднішньої УПЦ МП, то ця церква включить в себе близько 16-17 тисяч парафій в Україні. Наразі в РФ зареєстровано близько 18 тисяч парафій. Тобто за кількістю парафій УПЦ і РПЦ будуть майже рівні. Однак релігійність українців в рази вище, ніж у росіян. Наприклад, за даними правоохоронних органів РФ і України, на Великдень на богослужіння в РФ приходить близько 4 млн. чоловік, а в Україні — 11 млн. Це при тому, що населення України в рази менше РФ. Головне — люди, а не парафії. Якщо рахувати по віруючих, то МП перестане бути найбільшою православною церквою світу.

— Як можна оцінити Всеправославний Собор в контексті руху українського православ’я до визнання автокефалії?

— Цей Собор показав, що світове православ’я не буде заручником Москви. Собор на Криті поховав ідею "третього Риму". Російська влада і МП роблять все для перетворення Москви на своєрідний церковно-політичний центр, навколо якого об’єднуватимуться ті країни, які Кремль визначає як зону своїх інтересів: Балкани, Східна Європа, Близький Схід. Завдання МП допомагати Кремлю розширити свій вплив. Це все подається під соусом середньовічних ідей "Москва — третій Рим". Ця ідея, по суті, собором похована. Більшість православних церков не підтримує цю ідею, а тримаються навколо Константинополя. Москва категорично не хоче, щоб українське православ’я отримало визнання автокефалії, бо тоді РПЦ втратить статус найбільшої православної церкви світу. Тоді Москва втрачає базу, на якій вона будує свої глобальні претензії. 

-Що це за претензії? 

— МП хоче бути чимось на зразок Католицької церкви. І це всіляко намагався підкреслити Кіріл в Гавані на зустрічі з Папою Римським. Мовляв, Папа і я є рівновеликими силами, які можуть спільно вирішувати глобальні питання "на двох". 

— Щось подібне до того, як Путін хоче вийти на переділ світу і зон впливу з президентом США? 

— Звичайно. Це дзеркальне відображення глобально-політичного руху. Путін хоче "Ялти-2" і переділу Європи. Путін хоче стіл, де збереться максимум чотири лідери світових держав і за цим столом розділять весь світ, хто що контролює. Кремль хоче розділити Європу. Коли Лавров каже, що потрібно заново підписати Гельсінський акт 1975 року народження, то за формою це красиво — акт про безпеку і співробітництво в Європі. Але по суті Гельсінський акт — це акт закріплення системи Ялти і поділу Європи: одна частина під сферою впливу Америки, інша — під диктатом Кремля. І Московська патріархія — один з інструментів просування цього глобального кремлівського плану. Тому, навіть незважаючи на широке поширення антиекуменістичних (екуменізм — ідеологія всехристиянства, єдності християн світу) настроїв серед МП, Кіріл йде на зустріч з Папою. До речі, те саме стосується і Константинопольського патріарха.

— Чому і його?

— МП робив все для того, щоб Собор на Криті не відбувся, але і не був скасований. Тому що сама ідея проведення цього Собору змушувала Константинополь бути чутливим до позиції Москви. Взагалі-то без Москви зібрати такий Собор, як на Криті, було важко. І активність Константинополя в Україні була прямо пропорційна активності Москви в питанні підготовки до Всеправославного Собору. Як тільки Москва відходила від підготовки до Собору, Константинополь переходив до більш активних дій в Україні. Він відчував, що його домовленості з Москвою не виконуються, тому в Україні руки стають розв’язаними. Як тільки Москва почала підтверджувати свою участь в Соборі, Константинополь ставав менш активним в Україні.

— Це як релігійно-політичні шахи.

— Тому що для Константинополя збори Великого Собору було набагато важливіше, ніж українське церковне питання. Чому? Відомо, що Вселенський патріархат за канонами і історичною традицією має першість. Але бути першим і мати реальний механізм реалізації першості — різні речі. Механізму не було, хоча декларативно Константинополь був перший. А тепер є цей механізм — Собор. Адже тепер підтверджено, що тільки Вселенський патріарх має право скликати Всеправославні Собори. Ми сподіваємося, що реалізується ідея проводити такі собори частіше. Цьому протистоїть МП. І Україна — ключ для усунення амбіцій Москви. Якщо Вселенський патріарх хоче вирішити цю проблему і закінчити "холодну війну" між МП і Константинополем, то він повинен здійснити те, про що просять українці — визнати українську автокефалію. Москва протестуватиме, навіть відійде від спілкування. Але це ненадовго. 

— На основі чого Константинополь може дати автокефалію?

— Є дві головних підстави і один вагомий прецедент.

Перша підстава: право Першого Престолу. Вселенський патріарх зобов’язаний робити все, що сприяє органічному розвитку православ’я. Українське питання — про мільйони людей, про одну з найбільших православних церков світу, яку ввергнула в кризу Москвою. І не просто право, а обов’язок Вселенського патріарха — знайти вирішення цього питання.

Друге: Константинопольський патріархат — матір-церква для України. Від Константинополя ми прийняли хрещення. Протягом семи століть Київська митрополія була частиною Константинопольського патріархату. Це до анексії Москвою. Як матір-церква Константинополь має повне право визнати автокефалію без згоди Москви. А прецедент — це визнання автокефалії Церкви в Польщі в 1924 році. Ситуація православної церкви Польщі була ідентична ситуації в Україні. Православні Польщі, як частина Київської метрополії, були теж анексовані царським урядом. До незалежності Польщі польські православні були під контролем РПЦ. І коли Польща стала незалежною після падіння Російської імперії, православний єпископат Польщі прийняв рішення, яке було підтримано державною владою, що ця їхня церква буде діяти на основі автокефалії. Було прийнято внутрішнє рішення. Церква звернулася дати згоду на автокефалію не до Москви, а до Константинополя. Той на підставі того, що відділення Київської митрополії було не за канонічними правилами, погодився, видав Томос (указ предстоятеля помісної православної церкви з певного важливого питання церковного устрою) про автокефалію православної церкви в Польщі. Ту ж схему ми хочемо застосувати і до України. 

— Що робитиме Москва? 

— Інтригувати. Зараз вони обіцятимуть Константинополю визнання Собору і підписання всіх його документів в обмін на те, щоб Константинополь був в нейтралітеті до церковного питання в Україні. Але, сподіваюся, що Константинопольський патріарх не обманеться московськими обіцянками і зробить не тільки те, чого очікує Україна, а й те, що вимагає благо світового православ’я.

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на novynyonline.