Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

«Ми є жертвами військової агресії Російської Федерації», – Глава УГКЦ в інтерв’ю для «Републіка»Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, який у жовтні брав участь у Папському Синоді Єпископів, автор книги «Скажи мені правду» видавництва Cantagalli, поспілкувався з представниками італійського видання «Републіка».

«З 2014 Російська Федерація напала на Україну: спершу через анексію Криму, а пізніше через військове вторгнення в східну частину України, в регіон, що називається Донбас. Протягом п’яти років не бачимо ніякого припинення вогню, незважаючи на численні дипломатичні зусилля, починаючи із підписання відомих Мінських угод, а продовжуючи угодами, підписаними у форматі дипломатичних контактів. На жаль, кожного дня до нас доходять новини про нові жертви як серед українських воїнів, так і серед цивільного населення.

Цей регіон, згідно із офіційними висновками міжнародних організацій, на даний час є найбільш насиченим вибухонебезпечними матеріалами у світі. Сотні тисяч дітей щоденно перебувають у зоні небезпеки. Жодного разу не вдалося досягнути перемир’я і припинення вогню.

Україна втратила 8% своєї території і 25% свого економічного та промислового потенціалу. В регіоні відчувається велика гуманітарна катастрофа, тому що майже 4 мільйони жителів цих територій знаходяться в полі бойових дій. Гуманітарні організації не можуть дістатися цих територій, щоб передати допомогу цивільному населенню, яке страждає. Більше того, зараз стоїмо перед загрозою екологічної кризи, тому що в регіоні Донбасу знаходиться багато вугільних шахт, які були затоплені підземними водами і закриті. Як наслідок, весь хімічний матеріал проникає і забруднює питну воду.

Поза сумнівом, можна ствердити, що Україна є справжньою жертвою агресії і переживає найбільшу гуманітарну кризу в Європі після Другої світової війни. Але те, що найбільше нас болить, це той факт, що ця війна, на жаль, вважається забутою війною, тому що більше не говориться про гуманітарну ситуацію в цьому регіоні і новини з України не долітають до Західної Європи».

Ось так пояснив ситуацію для «Републіки» Блаженніший Святослав, який брав участь в недавньому Синоді Єпископів, автор книги «Скажи мені првду», що щойно вийшла у видавництві Cantagalli, текст до якої написаний у співавторстві з Паоло Асоланом.

Декілька днів тому відбулася історична схизма між Москвою та Константинопольським Патріархатом. На вашу думку, хто правий в цій ситуації?

Так, це правда. Україна сьогодні не лише країна, де після падіння Радянського Союзу зіштовхнулись два проекти соціального розвитку: один – повернення до радянського минулого або ж інший – розвиток відповідно до європейських демократичних стандартів. Помітне також зіткнення між Московським Патріархатом та Константинопольським.

Хто правий? Я не вважаю, що маю право ставати на будь-чию сторону, тому що кожна з них має свої міркування. Як представник Української Греко-Католицької Церкви, можу лише ствердити, що православний світ є поділений і дуже потребує вищого арбітра у християнстві, на кшталт того, як ми, католики, бачимо в особі Папи, Наступника Петра, котрий не лише є представником найвищої церковної влади, але також і вселенським арбітром, який допомагає помісним Церквам досягнути згоди і перебувати в єдності Церкви. Це правда, що кожна сторона представляє свої аргументи: історичні, канонічні, пасторальні і т. д. Ми, греко-католики, не беремо участі в цих дискусіях, ми не можемо бути втягнуті в цей процес, який вважаємо внутрішньою справою православного світу. Як Церква, ми молимось за єдність, за єдність християн, як також за єдність між нашими православними братами. Ми відчуваємо, що наше покликання в сучасному контексті - це бути свідками єдності Церкви, а також нести конкретну місію щодо цієї єдності, а саме – свідчити про особливе служіння Наступника Петра.

Роками очікується можлива подорож Папи до Москви. Чому вона ще не відбулася?

Пояснення цьому недавно надали представники самого Московського Патріархату. Пояснюється, що в Православній Церкві Московського Патріархату існує негативний образ Католицької Церкви, незважаючи на контакти, що існують між очільниками цих Церков. Можливий візит може викликати протести. Крім того, в Росії немає багато католиків чи великої кількості осіб, які очікували б на візит Папи. Це причини, подані самою Православною Церквою Московського Патріархату.

Натомість, ми чекаємо на Папу в Україні. Очікуємо візит Наступника Петра, який міг би справді стати посланцем миру. Більше того, можу ствердити, що православні всіх конфесій, католики і протестанти, і навіть не віруючі люди в Україні бачать в особі Папи не лише посланця, але і будівничого миру. Існує духовне бачення, що якщо Папа Франциск відвідає Україну, то війна припиниться. Політики сьогодні можуть розпочати війни, але потім стають заручниками цих воєн і не в стані їх зупинити. Натомість Папа є посланцем і будівничим миру. Існує таке бачення, що можливий візит Папи до України зможе допомогти політикам і дипломатам сьогодення покласти кінець збройному конфлікту в нашій країні.

Гадаєте, що після історичної угоди між Ватиканом та Китаєм, щось може помінятися також в стосунках між Москвою та Римом?

Не думаю. Гадаю, що ці два виміри церковних відносин відбуваються на різних рівнях. Відносини, контакти між Римом і Москвою є в площині відносин екуменічних між двома різними між собою Церквами. Натомість контакт між Ватиканом і Китаєм є контактом між самими католиками. Він випливає із батьківського піклування Папи Франциска допомогти найперше зупинити переслідування підпільної Церкви і групи католиків в Китаї. Але з іншої сторони, йдеться про батьківське піклування повернути цю Церкву, яку називають патріотичною, у сопричастя із матірною Церквою. Тобто, Святіший Отець у відносинах із Китаєм виступає як Отець своєї Церкви, найвищий пастир Католицької Церкви, яка бажає добра всім своїм дітям.

У своїй книзі ви говорите про «правду» і ведете діалог на дану тему. Після років, що їх залишив нам у спадщину Венедикт XVI, як ви гадаєте, ця тема вичерпала себе з Франциском чи ні? І чому?

Не думаю, що тема правди може вичерпати себе раз і назавжди, особливо в нашому культурному контексті, який часто характеризують як світ пост-правди. Думаю, що Папа Франциск є наступником, але також і продовжувачем справи Папи Венедикта XVI і продовжує лінію, згідно якої Церква сьогодні має обов’язок, місію бути свідком правди. У моїй книзі я намагаюся пояснити, що для нас, християн східної традиції, правда не є чисто теоретичним поняттям, абстрактною ідеєю правди. Для нас правда є життям, правда є історією, правда є вірою, надією і любов’ю. Передусім, правда для нас є Особою, особою Христа. В своїй книзі я спробував передати цю ідею як досвід правди, якою жила і продовжує жити наша Церква і наш народ в Україні».

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС  з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.