Святослав Шевчук: Як відомо, нещодавно предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) здійснив офіційний пастирський візит до Луцького екзархату УГКЦ. В його перебігу доволі значну увагу він приділив, зокрема, Рівненщині.

Про причини цієї уваги, а також підготовку до 1025-річчя хрещення Русі-України, актуальні проблеми державно-конфесійних стосунків, моралі в сучасному суспільстві тощо — в розмові місцевих медіа з Блаженнішим Святославом.


— Перебуваючи на Рівненщині, Ви зустрічалися не тільки з релігійними громадами, а й зі студентами та міським головою Рівного. Які Ваші враження від таких зустрічей?

— Рівненщина — це земля глибоко побожних, релігійних - правдиво віруючих людей. Незважаючи на те, до якої конфесії вони сьогодні належать, вони спраглі до досконалості у християнському житті. Окрім цього, це є історична земля освіти та культури. Де ще ми можемо побачити в світі спільноту, яка має таке глибоке культурне, європейське коріння, як на Рівненщині? І я приїхав на цю землю для того, щоб відвідати вірян: наші громади в Рівному, Здолбунові та Дубні, наших священиків. І здійснити візити ввічливості до місцевої влади. Зокрема, ми вдячні владі Рівного за те, що вона готова допомогти нам створити у місті Карітас — організацію, яка займатиметься соціальним служінням для найбільш незахищених верств населення.

Луцький екзархат днями відсвяткував п'ять років з дня заснування. Це - відродження нашої присутності як на території Волинської області, так і на території Рівненщини. Адже наша Церква є історичною Церквою для Волинської землі; і Богу дякувати, що ми маємо змогу повернутися додому, і ми справді почуваємося на Рівненщині як вдома. І одна з причин, чому я приїхав на Рівненщину, - це та, що, згідно з нашими підрахунками, близько 10% мешканців Рівного є традиційними греко-католиками, тобто походять з греко-католицьких родин. Моє завдання, як пастиря, їх знайти, донести до них Слово, допомогти дозрівати у Христі. Навіть якщо вони шукають істину в інших Церквах, то дати їм можливість пізнати та полюбити свою Церкву, пізнати Бога.

— З обранням нового Папи перспектива надання УГКЦ статусу патріархату наблизилась?


— Повідомлення про патріархат буде залежати не так від Папи Римського чи від особи Папи, як від життя нашої Церкви. Тому що патріархат — це не є якась зовнішня прикраса, яку хтось додає до Церкви. Патріархат — це спосіб буття Східної Церкви, яка дозріває до своєї вершини. І я б сказав, що сьогодні наша Церква справді, крок за кроком, у розбудові своїх структур прямує до патріархату. Перш за все, це - справа наших вірян, нашого духовенства — будувати патріархат, що ми і робимо щодня. Адже у світі близько 7 мільйонів греко-католиків, з яких 5 мільйонів — в Україні. І важливо, щоб всі вони відчували, що мають духівника, який живе в Україні й піклується про них.

— Зважаючи на Ваше давнє знайомство з новообраним Папою Римським, чи слід сподіватися на його візит в Україну найближчим часом?

— Я справді особисто знаю Святішого Отця Франциска вже багато років. Зокрема, коли я був єпископом в Аргентині, ми з ним співпрацювали, він був нашим митрополитом в місті Буенос-Айресі. І я вже запросив його відвідати Україну, зокрема, в цьому ювілейному році — 1025-річчя хрещення Русі-України. Якою буде відповідь — не знаю, але я вважав своїм обов'язком таке запрошення надіслати.

— Вже звучать окремі заяви про неможливість участі у заходах з відзначення 1025-річчя хрещення представників різних конфесій. З ким УГКЦ готова святкувати ювілей?

— Хочу сказати, що ми — Українська Греко-Католицька Церква — є Церквою Володимирового хрещення. І тому будемо святкувати своє коріння — 1025 років віри, існування та спорідництва нашої Церкви. Водночас вважаємо, що всі конфесії повинні святкувати разом. І це основне гасло, яке ми хочемо дати нашим вірянам та всьому українському суспільству.

Зрештою, всі ми, предстоятелі різних конфесій, входимо до Оргкомітету при Президентові України для святкування цього ювілею. І сподіваюся, що разом з владою відшукаємо такі форми святкування, щоб могли бути присутні і вільно себе почували всі конфесії, зокрема, традиційні Церкви в Україні. Наша Церква буде брати участь в усіх офіційних державних заходах, ми активно вже до них долучаємось. Також нашою ідеєю є, щоб святкування не обмежилося лише одним державним офіційним актом у Києві. А щоб в усіх регіонах нашої України, в найбільших закордонних наших єпархіях, разом з дипломатичними представництвами долучилися до цього святкування. Очевидно, що пізніше кожна конфесія буде святкувати літургійно цей ювілей по-своєму, у своїй громаді. Так, ключовим моментом святкування у нашій Церкві буде Синод єпископів нашої Церкви, церковна міжнародна проща і освячення Патріаршого собору УГКЦ у Києві 18 серпня.

— На противагу одній з християнських конфесій, яка за тісний союз з Росією, Ви бачите майбутнє України в єднанні з Європою?


— Це твердження я трохи спростую. Бо насправді за єднання з Європою не тільки УГКЦ, а й Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, до якої входять предстоятелі всіх основних християнських конфесій, а також мусульмани та іудеї. Місяць тому ми відбули спільний візит до Брюсселя, мали зустріч з єврокомісаром з питань розширення і політики Штефаном Фюле. Метою нашого візиту було задекларувати від імені нашого громадянського суспільства, що українці — це є європейський народ. І що бачать вони своє майбутнє в європейській сім'ї народів. І в цьому ми всі були єдині, як наша Церква, так і представники УПЦ КП, УПЦ МП, протестантські спільноти, всі члени нашої делегації.

— А чи зважають на єдину думку членів Всеукраїнської Ради Церков українські Президент, уряд і парламент?

— Відколи я очолюю нашу Церкву, Президент періодично зустрічається з цією міжцерковною Радою. Чи завжди дослухається? Ні. Але це означає, що ми повинні й далі з ним та іншими посадовцями говорити, далі спілкуватися… Часто можна почути: "Навіщо Церква взагалі спілкується з владою?" Але ж державно-церковні відносини, їхній розвиток є необхідною передумовою для будівництва демократичної, вільної держави. Тому що свобода совісті й релігійних організацій є лакмусовим папірцем, який показує рівень свободи громадянського суспільства в тій чи іншій державі.

— Молодь і сучасні спокуси: чи існує універсальна порада, як встояти перед ними?

— Я завжди намагаюся зустрічатися з молоддю, щоб, зокрема, донести до неї таку фундаментальну думку. Що справді бути собою і бути вільними ми зможемо тільки тоді, коли будемо прислухатися до Божественної мудрості, яка висловлена у моральному Законі. Це - своєрідний компас, який допоможе розрізнити фальшиві цінності, які часом ми знаємо як певні спокуси, пропозиції-одноденки. І істинні цінності, які справді варто покласти в основу свого життєвого вибору та свого життя. Я говорив молоді в Луцьку, що слово "закон" сьогодні має для українців дуже негативне значення. Що закон — це щось таке, що нас поневолює, забирає в нас свободи. Часом навіть кажуть, що закон існує для того, щоб його оминати. Але якщо говорити про Божественний Закон, то це слово у Священному Писанні має інше значення. Це є підказка, як мудро поступати за складних життєвих обставин.

— Хвороби — чи завжди за гріхи вони даються?

— За своєю світською освітою я медик. Одного разу я студіював з випускниками Українського лікарського товариства у Львові над питанням, що таке здоров'я, що таке повнота здоров'я. І ми усвідомили, що дуже часто, коли ми бачимо одну сторону людської істоти, тобто її фізичну сферу, її тіло, ми тоді не бачимо всієї людини. А людина — це є дубльована істота, яка живе у єднанні душі й тіла. І древні медики, той-таки славний лікар Авіценна говорив, що не можна лікувати хворобу — потрібно лікувати хвору особу. Чому хворіють ті чи інші люди? Ми не знаємо, це є таїнство. Але, я думаю, можна вилікуватися від будь-якої хвороби лише тоді, коли матиме місце, передусім, довіра до лікаря з великої букви — до Господа Бога. І тоді всі хвороби ми зможемо побороти.

— Чи є більші та менші гріхи?

 — За східним християнством, гріх — це не просто переступ якогось закону. Гріх — це є травма, певна рана, яку людина собі завдає. З медичної точки зору, можна сказати, що є тяжкі та легкі захворювання. Але якщо захворювання вчасно не виявити та не лікувати, воно ускладнюється. Щось подібне є і в нашому духовному житті, коли говорити про феномен гріха. Зазвичай, дехто вчить, що найтяжчі хвороби духовні, найтяжчі гріхи обумовлені в десяти Божих Заповідях. Часом для того, щоб якось зорієнтувати своїх вірних у нових небезпеках, які виникають у нових історичних обставинах, Церква говорить ще про якісь тяжкі гріховні прояви тієї чи іншої культури. Для прикладу, ми сьогодні часто говоримо про гріх аборту, який є великою пошестю в нашому суспільстві. Ми сьогодні говоримо про неправильне розуміння гідності людської статі, що призводить до фальшивих демократичних цінностей, які в ім'я "толерантності" намагаються узаконити. Наприклад, узаконити одностатеві "подружжя".

— А як щодо існуючої думки про те, що чим далі на Захід, тим Церква лояльніше ставиться до одностатевих "шлюбів"?

— На жаль, сьогодні поняття демократії в окремих країнах, зокрема, у США, дорівнює лібералізації такого типу гріха. Але в усьому світі Католицька Церква, в т. ч. й УГКЦ, каже цьому явищу категоричне "Ні". До тієї міри, що наших священиків в окремих країнах навіть притягують до кримінальної відповідальності за це "Ні". Разом з тим, Церква не лише засуджує таку зневагу людської статі, зневагу гідності подружжя. На кожну конкретну особу, яка страждає від цієї недуги, Церква дивиться в такому собі терапевтичному ключі. Думає, як допомогти людині, щоб вона від того зла звільнилася…

— З початком Великого посту у своєму посланні Ви говорите про особливу відповідальність заможних людей.


— У центрі Рівного я побачив рекламу "Гроші, свобода, майбутнє". Але це - цілком хибний силогізм. Тому що гроші не є основою існування, тим менше, можна їх ставити як необхідну умову для того, щоб будувати майбутнє. Це є - другорядне та відносне. Отож, я завжди кажу, що піст і милостиня — це два крила, якими душа під час Великого посту повинна підніматися до Господа Бога. Бо коли ми хочемо справді наблизитися до Господа Бога, то мусимо наблизитися до свого ближнього. А милостиня саме дає нам можливість це зробити. 

І я, у своєму посланні на Великий піст, особливо звертаюся до людей, які мають сьогодні матеріальний достаток в Україні. Бо ми, на жаль, живемо в обставинах дикого капіталізму у пострадянському суспільстві. Коли багато вважають, що для того, щоб вижити, щоб мати майбутнє, потрібно чим більше нагарбати. І не думають ні про ближнього, ні про наш український народ, ні про наше суспільство. Кожен тоді живе для себе. І початок Великого посту — це нагода, щоб цю хибну логіку трохи поламати. І подумати про відповідальність. Адже матеріальні блага завжди є певним завданням для людини дбати про ближнього. Бо не можна любити Бога, Якого ти не бачиш, якщо не любиш свого брата, свого ближнього, якого бачиш…

У піст також часто говорять про їжу. Але, основне, піст — це не якийсь дієтичний ритуал. Це - перш за все, піст від гріха. Час, коли людина повинна ще раз визначитися, що в її житті повинно бути основним, а що - другорядним. Тобто, це - час такого розрізнення і час оздоровлення духовної свободи. Великий піст — це коли все оживає, все відроджується. І хто правильно переживає час Великого посту, той переживає весну в душі, насправді відроджується до повноти життя.

   Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на RIVNEPOST.