У неділю, 26 липня, у Тиврові завершився фестиваль "Подих Життя". Це був час інтенсивного сіяння зерна. Зерна, яке має принести добрий плід...
Центром цього дня стала Євхаристія. Це був теж вираз вдячності Богу за прожитий час, за отримані благодаті. Без сумніву тема "Моя маленька незалежність" надихнула багатьох на роздуми. Під час проповіді о. Петро Врублевський ОМІ підсумував увесь тиждень, який молодь пережила на фестивалі,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на КМЦ.
Отець підкреслив, що після фестивалю ми всі повернемось до буденності. І якщо щось у житті зміниться, значить час не змарновано. Задля наочності міністрант розрубав сокирою дерев‘яну клітку, яка протягом усіх днів фестивалю знаходилась на видному місці. Отець Петро закликав учасників звільнятись від своїх "кліток" - і зберегти це відчуття й надалі - постійно прагнути такої своєї незалежності.
Після Євхаристії був обід. Прощання. Багато молоді ще залишилось, і досить швидко, спільними зусиллями вдалося прибрати територію. На території монастиря від фестивалю не залишилося і сліду. Слід лишився в серцях. І хай цей слід дає натхнення до святості. Та допоможе дочекатися наступного "Подиху Життя".
Промова Апостольского Нунція в Україні Томаса Галліксона у Тиврові
25-го липня на Патрональне Свято Тиврівської Богородиці - Його Преосвященство виступив із промовою:
Слава Ісусу Христу!
Бог милосердний хай благословить нас.
Один з найбільших викликів у житті кожного християнина - це зрозуміти і прийняти невимовну Божу любов до кожного з нас особисто. Грішники, великі чи малі, якими ми є, навіть якби ми були невинними, це аспект найбільш трагічний, як результат первородного гріха, що можемо відчути в нашому земному житті. Первинною людською трагедією є те, що ми не даємося переконатися аж до кінця щодо цієї любові Бога Отця, об’явленої в Синові, Ісусі Христі, нашому Спасителі і Братові у тілі, через благодать Святого Духа, вилитої щедро на нас через води хрещення і через сакраментальне життя у Церкві, нашій Матері. Кажучи іншими словами, мабуть найбільшою вадою нашої віри є недовіра до Божої любові, брак достатньої надії на Нього.
Тут, в Тиврові, знаки нового життя в старих будинках, які сьогодні благословляємо, являються частиною великої тайни Церкви, свідка Божої любові до свого народу. Тут, у Тиврові, після років запустіння і знищення, повертається життя до показного комплексу цієї парафії, побудованого в минулих часах з великою надією, з великою вірою, з великою любов’ю, і присвяченого Божій Матері. Сьогодні святкуємо тут Пресвяту Діву Марію як захисницю і покровительку Тиврова. Нове життя парафії, яка тепер приймає також душпастирство молоді, разом з побожною роботою збереження і поширення пам’яті про тих, хто пожертвував своє життя за віру як відповідь на Божу любов у Христі - все це свідчить про надію, що є в нас. Нехай Пресвята Богородиця надихає нас з надією на перемогу свого Сина над гріхом і над смертю!
Саме Діва Марія, що стоїть тепер біля нас, була разом з нашими предками, там саме, де був Ісус на вершині Своєї місії спасіння світу. Ми тільки-но чули це в словах Євангелії від святого Йоана:
А при хресті Ісусовім стояли Його Мати, сестра Його Матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до Матері: «Жінко, ось син Твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе.
На наказ і запрошення Ісуса з висоти хреста, святий Йоан взяв Марію до свого дому, ніби Вона була його матір’ю. Тут, у підніжжя хреста, ми запрошені зробити так само, тобто взяти Марію до свого дому, носити Марію завжди близько нашого серця. З близькою Марією маємо ту впевненість, яка веде нас у цьому світі, аж доки не повернеться у Своїй славі, наприкінці часів, улюблений Син Божий. Не кажу, що Марія - це дорога до Неба, але Вона несе нас у Своїх обіймах, як наша Матір, з наказу Ісуса Вона збільшує і зміцнює нашу довіру до Господнього слова.
Не треба це повторювати Місіонерам Облатам Непорочної Марії, вони це вже знають; це їхнє життя, їхній апостолят, їхня харизма – нести Марію, як Матір, отриману під Хрестом, дорогами цього світу. Нехай вони виконують це якнайкраще для всіх нас і для спасіння світу! Нехай через заступництво Матері Бога і нашої Матері всі пізнають, яка велика Божа любов, особливо тому, що Він довірив нам Свою Матір.
Іноді в житті ми почуваємося незначними, можливо одинокими і часто безпорадними перед іншими силами, які, здається, керують цим світом. Якщо я хотів би залишити сьогодні вам якесь послання, то воно наступне: ми неправі, якщо так думаємо, ми помиляємося, коли вважаємо себе вже втраченими у цьому світі. Наше життя укрите в Ісусі, так, але власне там знаходиться його справжнє значення. Немає нічого важливішого у цьому світі, як бути коханим тепер і на завжди, бути коханим самим Царем слави, Ісусом Христом.
Це зовсім не справа оптимізму чи підтримування позитивного налаштування до життя. Християнське життя вимагає, щоб ми повірили у Божу любов, бо це єдина річ, що дійсно має значення, як для дитини дуже важливо бути в обіймах матері. В міру того, як ростемо, як пізнаємо життя вже дорослими, усвідомлюємо, що вартість матеріальних речей, престижу чи людської пошани – це все речі, що проминають, які треба переоцінювати з поваги до тієї єдиної речі, яка нас потішає і нас спасає: єдність з Богом в Ісусі Христі, запевнена близькістю Божої Матері.
Нехай Тиврівська Богородиця буде завжди вам близькою! У ваших серцях і у ваших домівках, як запорука потужної присутності Її Сина, котрий тримає світ!