На 25-ту річницю єпископської хіротонії владики Ігоря 12 липня 2018 р. у приміщенні Братства св. апостола Андрія Первозваного відбулася презентація його нової книги «Ми просто йшли… Спогади» (видавництво «Акта», 2018).
Пам’ятаєте, звідки рядок? З Шевченкової «Долі» 1858 р.: «Ми не лукавили з тобою/ Ми просто йшли; у нас нема /Зерна неправди за собою». І справді, з першої сторінки спогади лягають на душу щирістю і теплом оповіді. Так про свій рід, родину, містечко Балаклію може розповідати тільки дуже любляча людина. Усі, хто звик бачити владику Ігоря взірцево організованою людиною, вимогливим пастирем і строгим викладачем, відкриють на сторінках книги його ще і як доброго сина, онука, чуйного брата. Товариського і веселого у студентському колі. А які в нього прекрасні ліричні описи краєвидів Слобожанщини! І поруч з цим спокійно переконливий опис фактів і причин, чому поступово Балаклійщина з питомо козацького краю перетворювалась на майже повністю зрусифікований район. Балаклія і Харків років навчання і праці владики у Харківському університеті – це унікальна джерельна база для українських істориків і краєзнавців, які займаються останніми десятиліттями перед розпадом СССР.
Очевидно, оцю глибоко вкорінену в історію свого краю вдачу чесної і здібної до організаційної роботи людини відзначив у «молодому професорові» патріярх Мстислав. Бо ж і його покликали в часи Другої Світової до служіння в Церкві з тої самої причини. Чому і з’явилося побажання патріярха, щоб ієромонах Ігор став єпископом. Але в тому, що талановитий дослідник української давньої літератури вивчав київську церковну традицію саме зі стародруків у відділах рідкісної книги, була й головна причина його неприйняття більшістю православних церковних ієрархів, дотичних до церковного будівництва початку 1990-х. Між ним і сформованими в системі російського православного вишколу єпископами, які виявляли абсолютну залежність від влади, її волюнтаристських рішень, інтриґ і підступів, не було точок дотику.
І те, що владиці Ігорю в атмосфері цькування, всіляких пліток і перекручень таки вдалося зберегти Харківсько-Полтавську єпархію у тяглості традиції, перейнятої від патріярхів Димитрія і Мстислава, митрополита Феофіла Булдовського УАПЦ формації 1942 року, – це було, безперечно, чудом, виявом волі Божої. Як, власне, і діялог про можливість сопричастя з Українською Греко-Католицькою Церквою, який розпочався з 2015 р.. Очевидно і цей процес зближення матиме перед собою багато перешкод. Бо Москва, ясна річ, не дрімає. І так само, як від її шантажу потерпає політична Європа, на Ватикан чиниться тиск. Принаймні, на сьогодні головний «гріх» нашої єпархії, що виставляє Москва перед Ватиканом – те, що її найбільше підтримують українські патріоти.
Та найважливішою рисою спогадів є абсолютна відсутність «рожевих окулярів» у викладенні фактів і роздумах над ними. Оповідач постає перед нами як людина, котра не ховається від реальности і подає ситуації під чітким, без усіляких суб’єктивних коливань, кутом зору. Ця мемуарна публіцистика абсолютно не має в собі тенденційности і є безцінним джерелом для дослідників найновішої доби Церкви Христової в Україні.
Книгу «Ми просто йшли… Спогади» можна буде ближчим часом придбати у крамниці Свято-Дмитрівського храму. Її перші примірники миттю розкупили на презентації.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на uapcorgua.