Сьогодні відзначаємо 200-річчя з дня народження автора мелодії українського гімну о. Михайла Вербицького, а також 150-річчя першого виконання пісні «Ще не вмерла Україна».

Для мене виконання гімну України – це привілей. Все ж таки більше, ніж половину мого життя цей гімн був заборонений. Співаючи його в діаспорі чи вже наприкінці 80-х – на початку 90-х в Україні, коли він ще був, по суті, заборонений, у мені вкарбовувалося розуміння, що незалежність, суверенність нашого народу – це прецінний дар, який здобувається високою ціною.

Іноді мені видається, що сакральність гімну принижується надто частим його повторенням, наприклад, на початку і наприкінці різних імпрез. Гімн не можна баналізувати фамільярністю, його не можна співати коли-небудь і як-небудь.

Для мене як, для греко-католицького душпастиря, особливо зворушливим є те, що автором музики є греко-католицький священик. Це відзначення 200-ліття від його народження дає нам глибше розуміння, з яких марґінесів сили і влади, в яких доволі убогих обставинах, народилася пісня нашої народної солідарності.

Християнська духовність була основою нашої національної тотожності і те, що державний гімн України - «клерикальний», не дивуватиме тих, хто має відчуття нашого історичного розвитку. Варто також додати, що й слова гімну віддзеркалюють поетику біблійних псалмів. Хтось може навіть сказати, що наш гімн не до кінця "політкоректний" до постмодерної епохи. Проте протягом останнього року ми були свідками того, як музика отця Вербицького стала мелодійним морем, у якому ми всі плавали.

 Християнський портал КІРІОС, за матеріалами VIDA.