Колядки у супермаркетах і вертеп міськими площами та ближніми селами

Студентське братство УКУ, яке ініціює сім років поспіль акцію “Великдень разом”, цього року вирішило організувати “Різдво разом”, щоб знову зустрітися у Мелітополі з піднесеним настроєм єднання, але тепер у іншому контекст – різдвяному. 

Вертеп площами міста, колядки у найрізноманітніших місцях, а також спільний святвечір – усе це стало можливим завдяки ініціаторам зі Львова та підтримці активістів з Мелітополя. “Ще під час спільного святкування Великодня до нас приїжджало дуже багато молоді з Мелітополя. Ми багато спілкувалися і врешті вони попросили приїхати з подібною акцією у їх місто. Зараз їм важко самотужки організувати щось подібне, бо й самі не знають більшості традицій. Звісно ми погодилися”, – розповідає одна з організаторів акції студентка УКУ Галя Дідула.

І так розпочалась підготовка до Різдва у Мелітополі. Спільно з активістами зі Сходу організатори вирішили сформувати три вертепи і відвідувати з ними різні місця Мелітополя та околиць. Спочатку була ідея робити стандартні вертепи, щоб не заплутувати жителів Сходу, більшість з яких ніколи не брала участь у вертепах. Але врешті наважились на новий підхід та інтерпретацію і за основу взяли сценарії від Української академії лідерства, до написання яких раніше долучалися деякі з організаторів “Вертепу на Схід”.

“Ми вирішили подати вертеп по-новому, тому більшість персонажів – нестандартні, яких не має у класичних постановках. Було три різних вертепи. У першому царів замінили журналістом, лікарем і волонтером. Ангела уособлював герой небесної сотні. Також створили таких персонажів як“гордість”,“добро” і “зло”, і навіть“сторожа” та“військового”. У другому вертепі були подорожні, зло, яке мало в своєму підпорядкуванні “гордість”,“лінь” та“байдужість”. І останній третій –  був у певній мірі політичний. Там ми розкривали вади сучасної політики, але старалися не концентрувати на цій темі, щоб не перетворити вертеп на політичне шоу. А ще кожен з учасників міг обрати для себе роль та підготувати костюми”, – каже Леся Кравчук.

 Леся грала роль охоронця і була у вертепі, де більшість учасників були з Мелітополя: “Це дало мені можливість тісніше спілкуватися з молоддю зі Сходу. І навіть під кінець дня, після численних вертепів та колядок, коли усі були дуже втомлені, активісти з Мелітополя запалено повторювали: “А давайте підемо ще на цю площу, або в цей супермаркет”. “Як тільки ми виходили з колядками на зовсім порожню площу, люди починали збиратися довкола: здебільшого це люди середнього віку з дітьми, або старші люди. Вони з захопленням слухали нас, а згодом розпитували звідки ми приїхали і чому. У розмові намагалися переходити на українську.  Дехто навіть плакав і дуже дякував. Молодих людей було дещо менше, дехто зупинявся на кілька хвилин і йшов далі”, – розповідає Леся Карвчук.

Також ходили колядувати по греко-католицьких парафіях та протестантських церквах і багато хто з мелітопольців, котрі не були надто релігійними, почали розпитувати отців про християнство.

У кожного з трьох вертепів був свій маршрут. “Мій вертеп виступав по церквах та міських площах Мелітополя, – розповідає Аня Кравчук. – Але 8 січня ми поїхали в Херсонську область і поставили вертеп у військовій частині у Олексіївці. Там ми познайомились із військовим з Коломиї, який розповів про себе, про те, як потрапив на Схід. І далі, коли ми почали демонструвати постановку, я помітила, як він витягнув телефон, щоб знімати вертеп на відео. На мобільному була наклейка “Різдво разом”.

У селах поряд з Мелітополем організатори зустріли чимало переселенців із Західної України, які дуже тепло зустріли вертеп та колядки і дуже багато розповіли про святкування Різдва. “Виявляється, що колись ці люди теж ходили з колядою від хати до хати, ставили вертепи. Але, на жаль, здебільшого молодь вже цього не практикує”, – каже Аня.

Святвечір разом та руйнування стереотипів

Увесь цей час організатори жили на одній з греко-католицьких парафій, якою опікуються отці Олександр Богомаз і Петро Креніцки (останній – священик, котрий приїхав з Словаччини, щоб розбудовувати греко-католицькі парафії в України). Там і організували спільний святвечір. До якого могли долучитися не лише учасники вертепу, а й всі охочі.

“Я чомусь завжди думала, що на Сході ніхто не знає традицій святвечора, – каже Леся. – Напередодні Різдва я мала невелику лекцію про святу вечерю і коли запитала у присутніх, що вони знають про традиції святвечора, то була на 100% впевнена, що всі мовчатимуть. Але тут підняла руку жінка з Мелітополя і упродовж п’ятнадцяти хвилин дуже детально розповідати про їх традиції. Я була вражена, бо думала, що ніхто не знає аж такої детальної інформації про святкування. Опісля нас з Галею запросила на чай одна бабуся. За розмовою вона ділилася спогадами та традиціями і розповіла, що у них діти приходять до батьків з кутею і тоді вже усі разом вечеряти. І зауважила, що на Сході теж дуже багато звичаїв, просто їх дотримуються в окремих колах”.

Далі розпочалася підготовка до самого святвечора. “Ми знали, що і як готувати, і коли жінки з Мелітополя, які зголосилися нам допомагати, сказали, що у них борщ готують по-іншому, то ми спершу почали сперечатися, мовляв, краще ми самі зготуємо борщ, але такий “як треба”, – каже Галя. – Але тоді отець Петро сказав нам, що на Сході люди мають свої традиції і не треба тільки вчити, але й переймати. Після цих слів я зрозуміла, як багато ми можемо від них взяти. Коли прийшов час готувати вечерю, то отці сказали, що спершу треба піти на богослужіння на декілька годин. Я сказала, що так ми нічого не встигнемо і тому, краще, щоб всі волонтери залишились на кухні. І отець Петро знову почав пояснювати: “Різдво – це не дванадцять страв, це духовне відродження, прихід Бога в твоє серце.  Дуже часто традиції перетворюються на ритуали, які стають перешкодою до самого Бога”. У результаті всі погодились, що краще мати менше їжі, але приділити достатньо часу духовному і все ж піти на спільну літургію. “Опісля богослужіння нам на допомогу прийшло багато людей і спільними зусиллями ми наготували дуже багато страв і їжі вистачило на всіх 90 людей, які прийшли до нас на святвечір, – каже Галя. – Тобто ми встигли все, коли поставили на перше місце головне”.

Ця акція допомогла зробити ще один крок, щоб зруйнувати стереотипи про Східну Україну: “Моя бабця, наприклад, не вірить, що на Сході є люди, з якими ми можемо знайти порозуміння, які хочуть підтримувати традиції, єднатися. І деколи мені було важко з нею сперечатися, – ділиться враженнями Леся Кравчук. – Але з кожною поїздкою на Схід я розумію, що це зовсім не так, що там є люди, які дуже хочуть щось змінити, але просто не вміють, у них не має того середовища, в якому вони могли б робити зміни і часто все зводиться до того , що потрібно іти проти більшості. Але прагнення точно є і це надихає допомагати, обмінюватися досвідом”.

 Цей обмін продовжуватиметься, адже у відповідь активісти з Мелітополя планують приїхати у лютому до Львова, де матимуть спільні реколекції з організаторами “Різдва разом”. “Тут ми плануємо організувати тренінг, на яких буде нагода навчитися реалізовувати проекти. Весною знову матимемо акцію “Великдень разом”, а влітку запланували табір для підлітків, – розповідає Галя Дідула, – Наразі ми працюватимемо тільки з молоддю Мелітополя, поки активісти не зможуть самостійно працювати над подібними акціями. А далі маємо надію ближче знайомитись з іншими містами Сходу”.

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на прес-службу УКУ.