На прощі до Зарваниці Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук) відповів на найбільш гострі питання, які цікавлять молодь.
Запитання-відповіді:
Ведучий: Запитання пройшли голосування у соціальній мережі ФБ. Більше 30 000 молодих людей бачили і голосували за ті чи інші питання. Питання, які набрали найбільше голосів будуть озвучені сьогодні. Я хочу лишень додати, що питання, які були найбільш актуальними для молоді минулоріч були наступні: про єдність Церков, про свободу дитини і її права, про трудову міграцію, про укладення таїнства подружжя та про послуги жінки щодо чоловіка.
Як наша Церква планує протидіяти гендерній ідеології, яка активно впроваджується?
Ми сьогодні живемо у світі, де уява людини самої про себе кардинально відрізняється від того плану, який має Бог по відношенню до неї. Я би сказав, що одні з ключових понять тої гендерної ідеології є такі, що я сам творю себе. І ким я буду чоловіком чи жінкою, чи кимось посередині. І більше того, я можу змінювати цей стан: вранці я прокинувся і почуваю себе чоловіком, вдень – жінкою, ввечері чимось третім. Тобто стать це не є Божою таємницею, яку я маю в собі відкрити. Ні, стать – це роль людину, яку я маю грати, маска, яку я маю одягнути.
І ось, на жаль, такого типу мислення, починає проникати в законодавство, освіту, воно починає заполонювати цілий світ. Часом доходить до анекдотів. Я чув один такий: “Народилося дитятко в сім’ї. Питаються, звичайно, а хто у Вас народився: хлопчик чи дівчинка? А батьки так зажурено: “Не знаємо, виросте, само вибере”. Це так, як каже апостол Павло: ” Будучи мудрими, подурніли”.
ГЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ Є СВІДЧЕННЯ РОЗГУБЛЕНОСТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ. ВОНА НЕ ЗНАЄ КИМ ВОНА Є. ЦЕ РАНИТЬ ЛЮДИНУ
Я пам’ятаю свідчення одної молодої пари, італійської, яка живе в Нідерландах. Їхню дитину постійно запитували щодо її гендерної ідентичності. Якось вона дуже засмученою прийшла додому і сказала: “Мамо, мене постійно запитують хто я: хлопчик чи дівчинка. А що по мені не видно?” Це отакі приклади, які нам здаються смішними, але це насправді є ідеологією, яка нам насаджується з уявними правами людини.
І виникає питання як цьому протидіяти. Церква завжди не хоче проти чогось діяти. Церква за щось хоче виступати. І наша Церква хоче захистити права людини, навіть тої, яка є розгублена, навіть тої, яка не знає ким вона є. Навіть тої людини, яка є зранена тим чи іншим досвідом. Церква хоче відкрити найбільшу таємницю гідності кожної людини, навіть найбільшого грішника, бо ми є гідними дітьми Божими в очах Творця, бо ми самі себе нищимо.
Друге. Божі заповіді або те, що ми називаємо правилами християнської моралі – це ні що інше, як дороговкази, як не втратити свою гідність, бо коли ми порушуємо Божі заповіді, то зневажаємо в першу чергу себе, а вже потім і нашого Творця. Тому очевидно, що Церква намагатиметься пояснювати Божий задум щодо кожної людини, Церква намагатиметься захистити кожну людину на рівні держави, Церква буде пояснювати і шукати діалог, але очевидно, що ми будемо завжди говорити правду, навіть якщо вона комусь не подобається.
Єдине, що я би хотів тут особливо підкреслити, ніколи не можна правду насаджувати силою. Ніколи не можна використовувати силу, щоби захищати християнську мораль, бо це є проти християнської моралі. Коли хтось використовує сліпу силу, щоби напасти на грішника, таку людину вповні вважати християнином не можна. Господь Бог нікого не хоче заставити насилу бути щасливим. Це є комуністичне гасло: “Не хочеш – примусимо”.
Правда має таку силу, яку не треба насаджувати, про правду потрібно свідчити своїм життям, проголошувати. Треба жити по-християнськи, наше свідчення має бути настільки сильним, що переможе будь-які ідеології, будь-які режими, будь-які несправедливі закони, бо так у нас в історії вже було.
Тому не піддаваймося в різні спокуси, не піддавайтеся в спокусу силою когось переконати, але живімо в Божій істині і виконуймо Його святі заповіді, і ніяка ідеологія до нас не дійде.
Якщо є віруючою особою і живеш у сім’ї з невіруючими, як бути добрим християнином і не піддаватися спокусі нав’язувати свою віру, хоча так хочеться?
Це питання виникало ще у перших християн. Ми читаємо про це навіть у апостола Павла. У перших християн було так, що жінка була віруюча, а чоловік – ні. Але ми маємо зауважити, що через віруючу особу невіруче подружжя може спастися. Я пригадую історію одного католицького священика з Японії, який розказував про свою сім’ю. В нього тато – будист, мама навернена в якусь японську релігію, він сам є християнином. Так от, тато підвозив маму до її храму, нас – до Церкви, а ми всі разом молилися за тата. І якось цей священик звернувся до тата: “Тато, мені виглядає на те, що ти є анонімним християнином. Може ти сам не знаєш, що ти є християнин?” Це дуже збентежило тата, і він пішов до свого буддистського наставника, переказав синові слова. Наставник попросив, щоби батько розказав, як живе син. Той розказав. І наставник прийшов до висновку, що син є анонімним буддистом”. Резюмучи свою історію, священик додав: “І я також дуже збентежився, тому що знав напевно, що я є християнин”.
Що я хотів сказати цієї історією? Найперше, найважливіше – бути доброю людиною. Для того, щоби ми справді могли бути людиною з великою букви, такою як нас задумав Бог, треба бути християнином. Ми будемо хорошими українцями, коли будемо хорошими християнами. Тому в сім’ї відкривається все ким ти є. Не те ким ти є назовні, а те ким ти є всередині. Тому в таких обставинах я би заохотив християн бути собою, свідчити свою віру ділами, навіть коли інша сторона не приймає, бо кожен переживає свою кризу, шукає свій шлях до Бога, тому ми, християни, нашою вірою, яку втілюємо в щоденні діла, маємо свідчити передовсім для найближчих. Будьте впевнені, що коли зможемо донести нашу віру нашим близьким, тоді дорослішаємо у вірі.
Будьте собою де би ви не були: вдома, на вулиці, на роботі. І знайте, коли Ви будете певними у вашій вірі, тоді ваше свідоцтво буде непереможним, і потягне всіх до Христа.
Далі звучали питання щодо постів влітку, податків і корупції.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на rodynaorgua