Щоб дати мирянам живий приклад служіння Богові й ближньому в Церкві, греко-католицькі єпископи проголосили блаженного Володимира Прийму Покровителем мирян УГКЦ та заохотили всіх вірних до поширення почитання святих мирян Української Церкви.
Нагадаємо, що 2012 рік в УГКЦ є Роком мирянина. Відповідно, члени Синоду обговорили, якою є роль мирян у житті та місії Церкви, що й стало головною темою Синоду.
Основною думкою було те, що миряни належать до посвяченого Богові народу, є спадкоємцями союзу та адресатами обітниці спасіння.
Одночасно було констатовано, що зараз стоїть питання не так про ідентичність мирян, як про їхню місію - як членів єдиного Божого народу, бути «живим камінням» для побудови самої Церкви та свідками Божої святості у світі. Церква потребує таких чоловіків і жінок, які б зуміли бути активними й творчими співробітниками пастирів у церковному житті та залишалися протагоністами в різних сферах, даючи християнське свідчення в сім’ї, на роботі та в побуті. Миряни мають бути співробітниками єпископів і священиків у душпастирській праці та служити своїми талантами й здібностями розбудові Тіла Христового, яким є Церква, і проповідуванню Царства Божого у світі.
За підсумками розгляду головної теми члени Синоду прийняли низку рішень, які мають допомогти мирянам краще усвідомити свою місію в Церкві, зростати у вірі й любові та ставати щоразу більше здатними ділитися своєю вірою з іншими. Щоб дати мирянам живий приклад служіння Богові й ближньому у Церкві, єпископи проголосили блаженного Володимира Прийму Покровителем мирян УГКЦ та заохотили всіх вірних до поширення почитання святих мирян Української Церкви.
Тому саме Володимир Прийма - яскравий приклад зразкового мирянина, над життям якого варто застановитися.
Володи́мир При́йма (17 липня 1906, Страдч — †26 червня 1941) — блаженний Української Греко-Католицької Церкви.
Народився в с. Страдч (нині Яворівський район Львівської області) у зразковій християнській родині. Закінчив дяківську бурсу при Митрополитові Андреєві Шептицькому; був дяком і дириґентом у церкві цього ж села. Вів активне й зразкове християнське життя мирянина та вкладав свій важливий внесок у розвиток громади та Христової Церкви.
26 червня 1941 року (тобто, якраз тоді, коли вже вибухнула й вирувала німецько-радянська війна) отець-доктор Микола Конрад разом з дяком Володимиром Приймою пішли відвідати хвору парафіянку та уділити їй Святу Таїну сповіді. Хоча були попереджені про засідку на них, однак не злякалися, а відважно виконали свій християнський обов'язок.
По дорозі додому їх наздогнали НКВДисти. Страшенно лаючись, вони священика й дяка повели до лісу Бірок й там обох по-звірячому замордували.
Понівечені тіла священика та дяка знайшли односельчани та поховали на Страдецькій горі біля церкви. Так отець та дяк засвідчили свою тверду й незламну віру в Бога мученицькою смертю.
Пізніше їх проголошено блаженними, а на Страдецькій горі встановлено Хресну дорогу, якій Папа Іван Павло ІІ надав статус Єрусалимської.
Про це повідомляє християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ