На території Успенського собору у Володимирі-Волинському 18-річний першокурсник духовної семінарїі Леонід скоїв самогубство.
Журналіст місцевої газети «Місто Вечірнє» спробував розібратися, чому хлопець скоїв такий страшний вчинок.
...Мамина надія, опора, душа материнська. "Сонечко" мало тата, братиків і сестричок. А у Володимирі-Волинському є найдревніший храм Волині — Свято-Успенський собор. Багато бачив собор та не відав, що далеко після осади яничарської, пожеж та завоювань станеться у його стінах біда — несподівана, страшна й далека від розуміння та всіх тлумачень…
Вісімнадцятирічний першокурсник регентського училища Леонід мав замкнутий характер. Стриманий, мовчазний, майже не спілкувався з ровесниками. Доба ділилася йому на дві частини: навчання і спілкування на сайтах знайомств. Останнє захоплення відбирало у нього все інше, чим міг би насолоджуватися хлопчина: друзів, сон, прогулянки. Однокурсники бачили Льоню в навушниках кожної вільної хвилини, навіть коли прокидалися серед ночі. Здається, він не припиняв розмов із віртуальними подругами ні на мить. Зрідка міг обмовитися, мовляв, познайомився з киянкою чи луганчанкою.
Останній тиждень хлопчина хворів. Занять не відвідував. Ректор училища отець Олексій щодня заходив в учнівську спальню, навідував недужого, та той здебільшого вдень спав, піти до лікаря чи поїхати додому – відмовлявся. У суботу однокурсники спробували відмінити Льонин ліжковий режим: «Сьогодні у Владики день народження. Хоч на службу Божу сходи». «Я вже завтра піду», — відповів. Але й завтра нічого не змінило - Леонід продовжував лежати на ліжку, сказав тільки, що вже у понеділок піде на заняття.
Пізно ввечері зайшов у навчальний корпус, приліг на дивані у коридорі, перекинувся кількома словами з черговим, який якраз домивав підлогу. Відтак той пішов мити їдальню, залишивши хлопця самого. Наближалася північ, черговий зібрався зачиняти корпус. Гукнув Льоню, щоб виходив, але того на дивані вже не було. Знизав плечима, пішов на вулицю. За відчиненими дверима раптом підкосилися ноги: на турніку в петлі висів Леонід…
«У цю ніч я втратив кілька років життя. Що сталося, чому, з якої причини – ніхто не знає, — коментує трагічну подію настоятель регентського училища протоієрей Олексій Никитюк. – Де й мотузку таку товсту взяв?.. Учні в одну ніч подорослішали, хвилююся за їхній внутрішній стан. Закликав їх гуртуватися, триматися разом і насамперед берегти батьків. Набираючи студентів, тепер пильніше придивлятимемося до їхнього психічного здоров’я, душевного стану».
Мамине «сонечко» чотири роки панамарювало в храмі рідного села Великий Житин Рівненської області. Мама так тішилася, коли «сонечко» вирішило вступити до регентського училища, адже випускники гарантовано стають семінаристами. Спокійним було материнське серце – «сонечко» під наглядом, духовних наук вчиться. Не в армію навіть відправляла — у престижне християнське училище, звідки приїхало «сонечко» в труні…
Односельці шоковані подією. У селі про Леоніда ми почули найкращі відгуки. Напевно, чекали гуртом весілля хлопцеве відгуляти, натомість гуртом пішли провести юнака в останню дорогу, крім них – більше нікому. Льоня мав би знати, що однокурсники та наставники залишаться у Володимирі – зі скоєним він уже не християнин, і на страшний вчинок спонукав його не Бог, хоч і в святому місці, але «де більше благодаті, там багато спокуси».