23 грудня 2011 в Києві пройшло незвичайне засідання Священного Синоду УПЦ (МП). У зв'язку з тривалою хворобою митрополита Володимира функції головуючого на засіданні були покладені на старшого по хіротонії серед синодалів - митрополита Одеського Агафангела. Чим останній і не забув скористатися, щоб знову спробувати узурпувати владу в цій Церкві.
Обурливим зовнішнім проявом такої узурпації стало те, що для ведення засідання владика Агафангел сів у крісло, встановлене на чолі столу. Тобто на місце відсутнього митрополита Володимира, а не збоку, як тимчасовий заступник такого, що хворіє.
Світським читачам ця деталь може здатися малозначною - але в церковному житті символіка має особливе значення, у тому числі символіка місця. Тому якщо хтось сідає в крісло Предстоятеля - це не просто так. Що розуміє і сам людина, яка сіла в це крісло, і оточуючі. До речі, не дарма і Статут УПЦ (МП) в п. 14 глави IV нагадує, що члени Синоду повинні сидіти «за протоколом» згідно старшинства. А старшим в Синоді є все ж таки митрополит Володимир - нехай і фізично відсутній на засіданні, інформує християнський портал КІРІОС з посиланням на cerkva.
Для більш наочного пояснення можна послатися на приклад того, яке місце під час богослужінь займають архієреї в кафедральному соборі Харківської єпархії УПЦ (МП) - яка овдовіла після смерті митрополита Никодима. Навіть член Синоду РПЦ митрополит Ювеналій під час заупокійної літургії не сідав на горішнє місце - адже за традицією воно належить тільки місцевим єпархіальному архієрею. Не сідає туди і тимчасово керуючий єпархією архієпископ Онуфрій - спеціальне крісло йому ставлять окремо і збоку від того, що вгорі місця.
Однак суть питання звичайно ж не в кріслі.
У листопаді ц.р. митрополит Агафангел вже спробував привласнити собі особливі повноваження в УПЦ (МП). У розісланому архієреям листі він оголосив себе «провідним членом Священного Синоду». Таке самоуправство викликало глухе ремствування в єпископаті і серію статей в ЗМІ. В останніх автори звертали увагу на те, що титул «першість член Синоду» був характерний для царської Росії, коли Церква не мала свого Предстоятеля. У сучасних умовах у всіх Помісних Церквах саме Предстоятель є першим серед членів Священного Синоду. І оголошувати себе таким при живому, хай і хворіючого, Предстоятеля - нахабна спроба узурпації влади.
Зрозумівши, що самопроголошенням себе «провідним членом Синоду» реальної влади не домогтися, митрополит Агафангел та група його підтримки з числа синодалів на чолі з «провідним кандидатом» митрополитом Донецьким Іларіоном вирішили піти іншим шляхом - зовні більш законним.
Відповідно до Статуту УПЦ (МП) у разі хвороби Предстоятеля, яка унеможливлює його особисте головування на засіданні Священного Синоду, виконавцем обов’язків голови на засіданні стає найстаріший за хіротонією серед постійних синодальних членів (п. 17 глави IV). Таким виконавцем обов’язків голови, дослівно «головуючим у засіданнях Священного Синоду» - відповідно до Журналу засідання № 74, було вирішено вважати митрополита Агафангела.
Звернемо особливу увагу - головуючим у засіданнях Синоду, а не головуючим Синоду! Так записано в Статуті, так визначено і самим Синодом.
Чим одне формулювання відрізняється від іншої? У формулюванні Статуту і Журналу № 74 мається на увазі тільки одна функція головуючого - ведення засідання Синоду у відсутність Предстоятеля. Коли ж синодальне засідання закривається, функції головуючого вичерпуються до наступного засідання. Те що це саме так, підкреслюється важливою ремаркою Статуту: «Головуючий не є канонічним Місцеблюстителем» (п. 17 глави IV).
У чому, згідно з канонами, церковним традиціям та Статуту УПЦ (МП), різниця між головуючим і Місцеблюстителем? Місцеблюстителя обирають у випадку вакантності престолу Предстоятельського для виконання всіх функцій Глави Церкви, крім особливо обумовлених Уставом. Головуючий ж при тимчасово недієздатного Предстоятеля виконує лише один його обов'язок - очолювати засідання Священного Синоду. Одну - і тільки!
Може виникнути питання: а хто ж має керувати Церквою, якщо Предстоятель є, але він всерйоз і надовго хворий? На це питання є проста і логічна відповідь - поточними справами Церкви займаються ті, кому це визначено самою посадою. А саме - Управління справами і його керівник. Адже не дарма ж Статутом УПЦ (МП) керуючий справами включений за посадою до складу постійних членів Священного Синоду і, більше того, - є його секретарем (п. 8 глави IV). «Управління справами Української Православної Церкви допомагає Митрополиту Київському і всієї України у виконанні ним обов'язків Предстоятеля Української Православної Церкви» - говорить п. 1 глави VI Статуту. Якщо Управління справами, згідно із Статутом, допомагає в роботі здоровому і дієздатному Предстоятелю, то тим більше його обов'язок - допомагати хворому!
Крім того, Статутом передбачено цілий ряд синодальних структур, що займаються конкретними напрямками церковної діяльності. Ці структури також є за своєю суттю помічниками Предстоятеля.
Так що навіть під час затяжної хвороби митрополита Володимира УПЦ (МП) не залишається без управління. Таке керування виконують структури, передбачені Статутом. Про що, до речі, в одному з інтерв'ю говорив прес-секретар митрополита Володимира протоієрей Георгій Коваленко.
Але що ж ми бачимо в Журналі засідання Синоду № 75? У ньому Агафангел вже іменується «Головуючим Синоду»! І в цій якості йому по суті робляться підзвітними Київська єпархія та ставропігійний монастир. Не маючи прав стати Місцеблюстителем при живому Предстоятеля, не маючи прав називатися «провідним членом Синоду», митрополит Агафангел намагається узурпувати владу під новим формулюванням - «Головуючого Синоду». При цьому статутний орган, Управління справами, взагалі не згадується - ніби його й немає.
У якості «Головуючого Синоду» Агафангел підпорядковує собі абсолютно дивну структуру, створену для управління Київською єпархією, своєрідного «змія Горинича» про трьох головах. При чому, якщо уважно вчитатися в рішення Синоду, то стає абсолютно незрозумілим, хто ж керує цим «Гориничем» - архієпископ Олександр (Драбинко), названий главою комісії, або сам Агафангел, якому ця комісія підпорядкована? І ким тоді є хоч і не здоровий, але все ж живий митрополит Володимир, за Статутом є єпархіальним архієреєм Київської єпархії УПЦ (МП)?
Так само дивно і двозначно виглядає призначена Синодом ревізія справ Київської Митрополії УПЦ (МП). Враховуючи те, що митрополит Володимир був госпіталізований лише в середині вересня 2011 р., Синод на чолі з Агафангелом по суті призначає ревізію діяльності саме митрополита Володимира. При чому головою ревізійної комісії призначається митрополит Павло - вікарій владики Володимира. Дивовижний випадок в управлінській практиці - направляти підлеглого проводити ревізію справ свого керівника.
Фактично 23 грудня митрополит Агафангел зі своїми прихильниками зробили ще один крок на шляху рейдерського захоплення управління в УПЦ (МП) - не будучи Місцеблюстителем, Одеський митрополит намагається підпорядкувати собі Київську єпархію, оголошує себе «Головуючим Синоду», ігнорує Управління справами і навіть вмощується не на своє місце під час синодального засідання. Мабуть вже дуже владиці не терпиться покермувати церковним кораблем!
Хоча є всі підстави думати, що Агафангела використовує як таран інший нетерплячий кандидат на місце Предстоятеля УПЦ (МП) - Донецький митрополит Іларіон. Як Москва свого часу руками покійного Никодима (Руснака) виганяла з керівництва УПЦ митрополита Філарета, так тепер Іларіон руками Агафангела хоче швидше перехопити владу, щоб гарантувати собі обрання наступником митрополита Володимира.
Хотіти, звичайно, як кажуть у народі - не шкідливо. Проте обом запопадливим митрополитам хочеться нагадати одне католицьке прислів'я: «Хто їде на конклав папою - повернеться додому кардиналом». Або, у зрозуміліших для них категоріях: «Не варто ділити шкуру не вбитого ведмедя».