МИТРОПОЛИТ АДРІАН УПЦ КП

Предстоятелю Української Православної Церкви

Московського Патріархату Блаженнішому Володимиру,

Митрополиту Київському і всієї України

Копії:                Українським національним службам засобів масової інформації

ВАШЕ БЛАЖЕНСТВО !

Митрополит Адріан УПЦ КП

Прочитавши статтю на веб-сайті  «РІСУ» http://risu.org.ua/ua/ про перейменування у м. Києві вулиці Івана Мазепи на вулицю Лаврську, хочеться просити Вас, щоб Ви всіх «тлумачів» вислухали, але зробили своє власне рішення на користь української Вітчизни, української Держави та на славу тих Героїв України, які віддавали все своє свідоме життя за нашу Батьківщину і рідну нашу Православну Церкву. Бо вона народилася саме тут, у Києві, від якої отримали святе Хрещення й росіяни та інші слов’яни, а також православні поляки, українці й білоруси цієї Держави.

Завдяки Києву, у 1924-му році православні поляки, яких у Польщі всього 5% населення проти 95% католиків, отримали Томос від Вселенського Патріарха про Автокефалію Польської Православної Церкви з якої вийшли видатні ієрархи Православних Церков Європи, США і Канади.

А чому ж православний Київ, будучи Матір’ю – Церквою, як для Польської, так і для Російської Православної Церкви, до цього часу «просить» милості у сучасних Предстоятелів Помісних Православних Церков і, навіть в своїх же доньок, якими є Польська і Російська Православна Церкви?

Що стосується Польської Церкви, то її Предстоятель, Блаженнійший Митрополит Савва завжди стояв і до цього часу відстоює правдивість за Києвом, який повинен мати свою автокефалію, тоді як друга донька Київської Матері – Церкви, Московська, до цього часу не хоче визнавати свою Матір – Церкву, від якої вона ж духовно народилась і адміністративно започаткована  Київським князем Юрієм Долгоруким в середині ХІІ – го століття. Але московські князі, укріпившись політично й матеріально, в середині XV – го століття розкололи єдину на той час Київську Митрополію Руської Православної Церкви Константинопольського Патріархату, захотівши своєї, Московської Митрополії.

Таким чином, не отримавши на це згоди від Вселенського Патріархату, вона самочинно  об’явила свою «незалежну» Московську Митрополію Російської Православної Церкви, яка за своє самовілля була відлучена від світового православ’я на 141-ин рік.

В 1593-му році вона все ж таки «вирішила» своє автокефальне питання, звільнивши з московських в’язниць Патріархів Східних Православних Церков, нагородивши їх золотом, сріблом і грішми. Завдяки  спритності і мудрості Бориса Годунова (родича царя Федора Івановича Грозного), Московська Митрополія отримала Томос про свою незалежність з підвищенням її до статусу Патріархії.

Але Україна і український народ ніколи не продавався і не вживав подібних варіантів, щоб отримати від людей, в особі Предстоятелів Православних Церков, свою церковну незалежність. Бо ми є діти Божі, а не діти кесаря.

Ви, Ваше Блаженство, про це все знаєте набагато більше від нас, і, в своєму серці виношуєте можливість для вдалого й корисного служіння Українській Вітчизні, про що мріяв і Гетьман України Іван Мазепа. Де б він не був, чи у Польщі, чи в Росії, але дбав про нашу Україну, яка була ще більше залежною від Варшави і Москви, ані ж вона є сьогодні, бо без волі і участі українського народу вирішували його долю іноземці. Щось подібне є й і в наш час, але ми українці, вже навчилися у своїх мудрих предків, як треба поводити себе, щоб захистити незалежність України та її рідну Українську Православну Церкву, звичайно ж в центрі її історичного серця.

Тому, колишня вулиця Січневого повстання більшовицьких часів дуже вдало була перейменована на вулицю Івана Мазепи, свого мецената - жертводавця, будівельника храмів, соборів й монастирів і, не тільки у Києві, але й у Москві, особливо, в так званому, Хохляцькому районі столиці Росії, що давно вже пора перейменувати й у Києві якийсь район в Кацапський, щоб була рівновага між нашими народами і Державами!

Дуже своєчасно пише веб - сайт «РІСУ» в своїй довідці, що: «Вулицю Січневого повстання, яка веде до Києво-Печерської Лаври, перейменували на вулицю Івана Мазепи 17 жовтня 2007 року.

Таке рішення депутати Київради ухвалили майже одностайно: 71 депутат висловився "за" і лише один – "проти". Прихильники такого перейменування стверджують, що «називатися іменем Івана Мазепи має повне право колишня вулиця Січневого повстання, оскільки саме Івані Мазепі  Києво-Печерська Лавра, що знаходиться на цій вулиці, зобов’язана багатьма своїми будівлями та коштовним начинням своїх церков.

Проти перейменування вулиці виступили в РПЦ, в УПЦ. Всеукраїнське православне братство Олександра Невського, Союз православних братств України та Союз православних громадян України, які виступили зі спільною заявою про «неприпустимість появи вулиці Мазепи у Києві».

Як бачите, проти назви вилиці Івана Мазепи в більшості виступили саме ті проросійські організації в Україні, проти яких декілька років боретесь і Ви.

Нашу підтримку в залишенні назви вулиці Івана Мазепи, закріплює своїм вольовим рішенням, згідно веб-сайта «РІСУ» http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion/and_policy/36219/ в назві статті «У лавах «регіоналів» не всі «проти» вулиці Мазепи» від 23.06.2010-го року, новопризначений перший заступник голови Київської міської держадміністрації Олесандр Попов, який: «…виступає проти перейменування вулиці Мазепи на вулицю Лаврську, як пропонував київським депутатам Патріарх Московський Кирило. Про це повідомляє gazeta.ua». «…Моя принципова позиція, - твердить О. Попов і закликає, - не чіпайте історію. Ми з вами прожили вчорашній день, і кожен може його по-різному трактувати. А якщо минули сотні й більше років, то як воно є, так і має бути».

Ваше Блаженство, Ви ще зі студентських своїх часів навчання в Ленінградських духовних закладів, там, майже в центрі російської духовності, часто одягали українську вишиванку й розмовляли українською мовою, підкреслюючи цим свою любов до України й свого рідного краю.

Але Ви й зараз є великим патріотом в очах українського народу. І було б дуже добре, щоб Ви примирили, без вказівок із Москви українців з іменем великого Гетьмана України Івана Мазепи, який був проклятий чужим для нас, українців,  російським царем Петром І, а не українським народом, за його любов до своєї неньки – України.

Отже, оскільки мова йде про анафему, то ще більшою було б вагою зробленою Вашим Блаженством, коли б Ви обнялися з іншим патріотом України, зі своїм колишнім колегою і, навіть, своїм бувшим Предстоятелем і Місцеблюстителем Патріаршого Престолу РПЦ МП Митрополитом (нині Патріарх УПЦ КП) Філаретом, з яким Ви балотувалися на посаду Патріарха Московського і всієї Росії, а не Русі й простити взаємні образи. А також мати постійні зв’язки й з Предстоятелем УАПЦ Митрополитом Мефодієм.

Адже й Т.Г. Шевченко закликав всіх дітей України зі словами: “Обніміться, брати мої, молю вас, благаю...”. Але обнятися не заради традиції і звички, а щоб по-християнськи простити провини один одному. Так, якщо прості люди повинні прощати один одному провини, то тим більше, священнослужителі і архиєреї повинні надавати прикладу для цього своєю власною поведінкою. Не тільки сповідати когось, але й самому бути в постійному сповіданні й очищенні від своїх власних гріхів. Тому Ваше взаємне примирення стане за основу миролюбства в Україні для всього українського народу.

Що стосується Москви, то як й протягом всієї історії, вона повинна керувати Російською Православною Церквою, а не Руською (тобто Українською).

Це рішення про присвоєння Московському Патріархатові назву Руську, було здійснено богоборцем і знищувачем всієї повноти Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату та Російської Православної Церкви Московського Патріархату Й. Сталіним  в 1943-му році, яке є злочинним вчинком для України і українського народу.

Тож немає чого приховуватися сучасним Московським Патріархам за нашою історичною церковною назвою й не втручатися в життя іншої суверенної Держави, особливо Патріарху Московському Кирилу (Гундяєву), який не є слов’янином, а мордвином за своїм національним походженням, оскільки за Волгою Русі вже не має, а є лише Росія.

Тому, яке він має право диктувати нам, українцям, свою антинародну волю, яка спрямована не для миру Божого, а для продовження колонізації нашого українського народу.

Не треба нам нав’язувати назви своїх вулиць. Нехай спочатку викине свого «вождя» пролетаріату В. Леніна з мавзолею у Москві й поховає його, як людину, а не скотину під склом та замінить в Москві і по всій Росії назви вулиць і проспектів присвячених антихристиянським нелюдам - катам, як К. Маркса, В. Леніна, Р. Люксембург, К. Лібкнехта,     Ф. Артема, Ф. Дзержинського, Лазаря  Моїсейовича Кагановича та інших більшовицьких мучителів, ім’ям яких  не повинно бути місця в православних країнах.

Це ж треба, В. Ленін та Й. Сталін замордували двадцять мільйонів українців в Сибірському ГУЛАзі та в штучному голодоморі – геноциді,  а також декілька мільйонів росіян. А нині, сучасні росіяни, батьки і діди яких безвинно загинули від рук цих антихристів, вони тепер «віддячили» їм своїм прославленням цих людоїдів на конкурсі «Ім’я Росії» у 2008-му році, отримавши перші місця, згідно веб-сайту http://www.nameofrussia.ru/rating.html за свої злочини.

Значить, будівника православних святинь в особі Івана Мазепи, на думку Патріарха Кирила, треба продовжувати тримати в анафемі, а знищувачів мільйони православних святинь і православних священнослужителів, треба вихваляти і ставити їм пам’ятники. Де ж логіка мислення Російського Першосвятителя  Патріарха Кирила?

Чому ж ми, члени української діаспори в Російській Федерації є безправними. Ми не маємо жодних громадських прав, а ні релігійних свобод в цій країні. Та й українські державні діячі нас не захищали і зараз не захищають, навіть в свій час й В.А. Ющенко з Ю.В. Тимошенко, як це робить, наприклад, Президент Білорусі Олександр Лукашенко.

Він за права своїх людей і укріплення Білоруської держави  готовий посваритися з Московським Кремлем, щоб зупинити його свавілля на цю державу. Хоч би взяти питання про газ, який подається з Росії до Білорусі. О.Лукашенко сказав своє тверде слово і, Москва, хоч і відмовлялась, але прийшлось їй йти на поступки йому. А чому ж Ю. Тимошенко, будучи Прем’єр – міністром України, самовільно, без згоди Президента України В.А. Ющенка, «підписувала» у Москві всі ті «папірці», які їй підсовували в Кремлі, щоб надіти на шиї українців смертельний мотузок.

Ви пам’ятаєте, як РПЦ Московського Патріархату за допомогою мера Москви Ю.Лужкова в кінці вересня  1997-го року захопила у м. Ногінську, нами відбудований  Богоявленський собор з великим комплексом будівель, бо, як мов, православні «хохли» в Росії не мають права мати свої рідні українські храми, тоді як в одній Україні біля 10-ти тисяч храмів, соборів, монастирів і дві Лаври: Київська і Почаївська знаходяться у власності Московського Патріархату під наглядом Московського Кремля.

Ваше Блаженство! То ж нехай ми, як «розкольницькі» священнослужителі УПЦ Київського Патріархату є не в «моді» для Росії. Адже ж, Ваша, Українська Православна Церква Московського Патріархату є невід’ємною частиною Російської Православної Церкви Московського Патріархату і Ви, чомусь, до цього часу не маєте у Москві не тільки храмів, але й каплиць, у вигляді подвір’я для користування Вашою Церквою.

Але «Москва» чомусь не поспішає надати й Вам жодного приміщення для богослужіння, тоді як в ній Гетьман України Іван Мазепа в Хохловському районі побудував біля десяти храмів за свої власні кошти, в тому числі й свій Палац, в якому зараз мають свій штаб московські ОМОНівці.

Адже російська діаспора в Україні настільки  розперезалася, що українцям в своїй рідній Державі нема чого робити, бо й українську мову, як державну, скоро замінить російська.

А чому ж в Росії українська діаспора є такою безправною? Вона не може не тільки говорити своєю рідною українською мовою, але й керівників ОУРа (Об’єднання Українців Росії) «підбирає» і «призначає» керівництво московської мерії, як це трапилось з головою ОУРа  В. М. Думою та з покійним головою Олександром Руденком – Десняком.

Тож, ми повинні жити так мудро й розумно, як живуть в єдності прибалтійці, поляки, англійці, французи, іспанці, італійці, угорці, серби, румуни й особливо німці, які не воюють між собою з-за належності їх до різних конфесій: католицької, лютеранської чи взагалі, протестантської. Скрізь їх можна бачити, як єдиний народ і, як єдина нація.

Українська історія нам цього не простить, бо глузування  над діячами і щирими українцями, які віддавали і до цього часу віддають все своє чесне життя на благо Української Православної Церкви з центром у Києві, а не у Москві, на користь нашій Українській Державі, є великим гріхом!

Я знаю Вас, як мудрого церковного політика і яскравого богослова – проповідника, в чому Ви себе проявили ще будучи відомим і всеповажним Ректором Московської Духовної Академії, де Ви не зобидили жодного студента і випускника цього славного вищого духовного учбового закладу.

Тож нехай Господь Всемилостивий завжди буде з Вами і Вашими вірними й чесними помічниками, щоб ми всі, як діти єдиної Православної Української Вітчизни: УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ, як справжні брати і сестри у Христі, обнялися й нарешті причастилися від однієї Чаші з Кров’ю й Тілом Христовим, підкресливши цим свою вагомість і мудрість серед інших православних народів.

Саме так було здійснено у Москві, в 2006-му році, з застосуванням волі Президента Російської Федерації    В.В. Путіна, який об’єднав Предстоятелів двох ворогуючих сестер – Церков Російських: Московського Патріархату і Зарубіжної РПЦ в Нью – Йорку, тобто Патріарха Московського Алексія ІІ з Митрополитом Східно – Американським і Нью – Йоркським  Лавром (Шкурло), який був за етнічним походженням українцем, а нині є блаженно почившим, як і Патріарх Алексій ІІ.

Ці два Предстоятелі Російських Православних Церков по-християнськи обнялися й простили один одному колишні образи від 1917-го по 2006-тий роки.

Тому, було б дуже добре, щоб і наш сучасний Президент України Віктор Федорович Янукович, будучи православною людиною, повторив в Україні подвиг свого російського колеги В.В. Путіна.

До речі, я мав честь супроводжувати влітку  1993-го року Архиєпископа Лавра (Шкурло) до Дівєєво, який бажав поклонитися святим мощам преп. Серафима Саровського. Він прибув до Москви і Суздаля в одному підряснику для зустрічі з Архиєпископом Валентином (Русанцовим) без ніяких архиєрейських ознак,  щоб його не помітили колишні КДБісти під час його подорожі по Росії.

Хто міг тоді подумати, що цей скромний прихований архиєрей,  через 13-ть років прибуде вже до Москви, як Предстоятель РПЦ За кордоном для участі в Архиєрейському Соборі у Москві для прийняття рішення у воз`єднанні двох рідних Російських Церков: РПЦ МП і РПЦЗ.

Так чи треба було РПЦ МП на початку 90-х років ХХ-го століття, зі слиною в своїх вустах, обпльовувати тих для неї негідних священнослужителів, які належали в Росії до РПЦЗ, проклинаючи і ображаючи її кліриків?

Я хотів би, Ваше Блаженство, щоб цей лист був направлений не тільки до керівництва веб-сайту «РІСУ», на якому був розміщений матеріал про перейменування вулиці Івана Мазепи на Лаврську, але й іншим національним службам ЗМІ, щоб вони своєчасно відреагували й вплинули на свідомість українського національного народу, який повинен захистити славне ім’я нашого Гетьмана України Івана Мазепи й назавжди закрити тему, розпочату Московським Кремлем, про свою улюблену традицію в анафемах і прокляттях, а відкрити музей з бібліотекою на його честь, якщо не на території Києво – Печерської Лаври, то обов’язково, поруч з нею!

Ми знаємо з історії, як Московська Митрополія Російської Православної Церкви в середині XVI – го століття, під тиском царя Івана Грозного розправилася зі своїм Предстоятелем, святителем Филипом, Митрополитом Московським. У в’язницю до святителя Филипа Іван Грозний відправив  Малюту Скуратова, свого опричника (КДБіста того часу) для розправи з ним.

Так само поступили й з високоосвіченим греком за походженням, Максимом Греком, якого запросили до Москви для перевірок і поправок століттями переписаних книг, але церковні сучасники дуже заздрили йому, вигадавши звинувачення в підозрах, направлених на  російського царя Івана Грозного в його аморальності.

Максим Грек був кинутий майже на 30-ть років в підземелля одного з храмів  Свято – Троїцької – Сергієвої  Лаври (нині м. Сергіїв – Посад Московської області), як злочинця, який тут, на чужині, безвинно страждав до самої своєї смерті, до 1556-го року і, теж в часи Івана Грозного.

Ще більших страждань отримав Митрополит Ростовський Арсеній (Мацієвич, родом з Волині) від Катерини ІІ в кінці XVIII –го століття, якого члени Святійшого Синоду РПЦ з волі цариці, відправили у Микільський Карельський монастир, а потім, з-за великої уваги ченців до нього, по її наказу мученика Арсенія відправили в фортецю м. Ревеля, де його кинули в спеціально побудований камінний «мішок», де й загинув він від тяжких мук і голоду.

Та що там говорити про пізні часи РПЦ МП, коли ще в XIV – му столітті преподобний Сергій Радонезький  в своїх подвигах сформував монастир в лісах Радонежу (70-т км. від Москви), до якого почали линути інші люди чоловічої статі для допомоги преподобному в будівництві цієї обителі.

Через певний час до цього монастиря почали йти віруючі люди з багатьох місць Московського князівства, щоб отримати благословення та зцілення від недуг. Навіть Московський князь Дмитро Донський прибув до нього за благословенням на майбутню битву з татаро – монголами, яка отримала назву „Куликовська”.

Преподобний Сергій не тільки благословив князя на цю битву, але й направив з ним своїх ігуменів: Пересвєта і Осляб`ю, в якій перший виступив у поєдинку з Челубеєм, воїном татаро – монголів, під час чого обидва загинули.

Що я хотів би цим сказати? Що преподобний Сергій Радонезький, будучи сильним молитовником, зцілителем і прозорливцем, тричі був зігнаний зі свого ж власного монастиря своїми  «собраттями», яких він виховав і приютив. Ось до чого приводить заздрість і гордість в цьому московському краї. Що тоді говорити про події у м. Ногінську в кінці XX-го століття в Богоявленському соборі, коли одні будували й життя своє віддавали, а інші, нахабно захопили силою, ще й виправдовують себе в очах віруючих ногінчан.

Але сама гидотна традиція в РПЦ Московського Патріархату є та, що предки видатних людей проклинали і анафематствували, а їх нащадки, канонізовували цих мучеників! Так, у 1996-му році був канонізований преподобномученик Максим Грек, а в 2000-му році був канонізований Митрополит Ростовський Арсеній (Мацієвич), як священномученик та багато інших канонізацій відбувалися при житті Патріарха Московського Алексія ІІ.

Ставиться питання: а кому потрібні ці лукаві показові канонізації? Хіба ж ці мученики мають потребу в них, коли у Бога відбуваються Свої прославлення святих або кари великих грішників, незалежно від їх земних посад чи церковних санів. Прочитайте Євангеліє від Матфея, гл.23, стт.29-32 де написано: «…Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що ставите дорогі гробниці пророкам і прикрашаєте пам’ятники праведникам, і, говорите: «Якби ми жили за дні наших батьків, то ми не були б їхніми спільниками в пролитті крові пророків». Тим самим ви про себе свідчите, що ви є сини убивців, які вбивали пророків і праведників. Доповняйте ж і ви число провин батьків ваших».

Але, прийде благодатний час, коли розум і честь українських священнослужителів прокинеться від глибокого сну й канонізує всіх анафематствованих українських православних громадських і церковних діячів, які були прокляті  Російською Православною Церквою Московського Патріархату за вказівкою своїх зарозумних царів та імператорів.

До речі, в кінці липня 2010-го року, до м. Дніпропетровська прибуває з офіційним візитом Патріарх Московський і всієї Росії Кирило (Гундяєв). Що може бути спільного між мордвином  за національністю в РФ і українцем родом з Рівненської області, Митрополитом Іринеєм (Середнім)? Адже Патріарх Кирило є відданим патріотом інтересів російської держави, тоді як Владика Іриней ще в листопаді 1991-го року на Помісному Соборі у Києві, будучи Архиєпископом Рівненським і Острозьким, піднімав свої руки за від’єднання УПЦ від РПЦ. Але потрапивши до Москви весною 1992-го року на Помісний Собор РПЦ МП, він та його колеги - архиєреї з України по іншому „заспівали” пісню про від’єднання УПЦ від РПЦ, коли там, у Москві, прийшлося давати „звіт” перед силовими структурами за своє відречення від Московського Патріархату.

Тому ж будемо завжди своєчасно слідкувати за своїми діями, щоб потім нам не соромно було зустрітися в іншому Божому світі з тими чесними й порядними людьми Божими, які заслужили Його вічне Царство, віддаючи своє земне життя за нас і за наше майбутнє, отримавши кожен в свій час страждання від рук злочинних угрупувань, замаскованих в рясах, панагіях і хрестах!

На жаль тільки, що сьогодні простий православний український народ дуже страждає від  борців за «канонічне» й «благодатне» православ’я. Бо Господь карає Ноєвим потопом, як «канонічних», так і не канонічних в єпархіях Львівської області, Івано-Франківської, Закарпатської, Тернопільської і, особливо, Чернівецької, в яких будинки й інші будови плавають у воді, як човни  Вітхого Завіту. Чи розуміють архиєреї цих єпархій УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського і УАПЦ, що від їхньої спільної молитви залежить доля вистражданого українського народу, а Господь в свою чергу, чекає від них щирих сердечних прохань у всепрощенні провин всієї України.

Тож, простіть і благословіть !

З любов’ю у Господі до Вашого Блаженства -  Ваш колишній і завжди вдячний Митрополит Адріан (УПЦ КП)

За: http://risu.org.ua