Католицька Церква за Папи Франциска відчула не лише перспективи змін, а й повернення до старих істин та навіть вимірів раннього християнства. Про це йшлося під час конференції «Україна-Ватикан», яку вже сьомий раз проводить Українська асоціація релігієзнавців спільно з Інститутом філософії ім. Г. Сковороди. Цьогорічна наукова подія відбулася під знаком драматичних процесів у сучасній Україні: пошуку відповідей, які мала б та готова дати на них Церква, а також впливу самих подій на життя земного Тіла Христового. Більшість експертів, які займаються Ватиканом, уже під час пленарного засідання особливу увагу приділили діяльності Папи Римського Франциска, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на RISU.

Зміни з себе розпочав Апостольський нунцій в Україні, архиєпископ Томас Едвард Ґаліксон, зачитавши промову українською мовою. Як з’ясувалося, він вивчає її вже протягом трьох років та намагається зробити все, аби вимова звучала по-справжньому добре. Архиєпископ звернувся до гострого питання відносин Церков з владою, що особливо зачепило кожну релігійну організацію під час Майдану взимку 2013-2014 років. За його словами, концепція стосунків між Католицькою Церквою та державною владою зазнала змін після Другого Ватиканського собору. Нунцій підкреслив, що раніше Церква показово дистанціювалась від світської влади. Однак останні події революції та війни змусили духовенство переосмислити власну роль не лише на рівні суспільства, а й всієї країни. Подібні вчинки кожен з нас міг спостерігати, коли рядові священики та єпископи день у день стояли поруч з протестувальниками, надихали їх молитвами зі сцени, а згодом пішли разом з військовими, аби підтримати у найважчі моменти життя. «Я не маю жодного сумніву, що Майдан став для українців революцією утвердження гідності кожної особистості. Так само і наші православні брати мають боротись зі старими поняттями і ввести нове здорове розуміння ставлення до влади. Ми маємо відповісти на такі питання: що значить пророцька роль Церкви сьогодні? Як ми можемо жити разом в мирі?» - підняв проблему Папський нунцій.

Переосмислення минулої історії разом зі сприйняттям Церкви хвилює багатьох служителів сьогодні. Відмовитись від старих образ та подивитись у майбутнє співпраці закликав президент Української асоціації релігієзнавців професор Анатолій Колодний: «Історія РКЦ в Україні надто суперечна і її треба відверто висвітлювати. Але згадайте, що Папа Іван Павло II двічі вибачався перед українцями. Ми маємо по-новому писати історію католицизму на українських теренах. І ми надзвичайно вдячні РКЦ за те, що вона стала разом з нами на Майдані та підтримала українців. Після цього вона стала справжньою українською Церквою».

Питання співвідношення релігії та влади постало з новою гостротою під час останніх виборів до Верховної Ради. Згодом результати голосування довели, що не все суспільство мислить однаково та в унісон сприймає наслідки Майдану. «Це підстава зрозуміти, що не всі ми є братами та сестрами, як би нам того хотілось, - зазначив архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир (Гузар). – Я маю надію, що ми знайдемо розв’язку, щоб стати одним організмом. Ми маємо це розуміти та відчувати, що ми – єдине». Кардинал поставив просте питання, яке кожен міг собі задати в період агітації: чи було б краще, щоб кандидати в депутати були віруючими людьми? Він певен, що саме істинна віра у Бога могла б допомогти обрати саме тих людей, які діятимуть чесно. І це могло б стати критерієм, незалежно від приналежності людини до певної релігії. “Мені часто ставили питання: “За кого ви будете голосувати?” Це не є добре питання. Існує друге: “Як думаєте ви, чи краще, аби ті, кого ми будемо обирати, були віруючими людьми?” Це дуже важливе питання. Я думаю, що так – добре, якби вони були віруючими. Не обов’язково представниками однієї конфесії… Нехай будуть католики, православні, протестанти, нехристияни… Бо (кожну) проблему можна краще розв’язати, коли вони віруючі. Віра - підстава усвідомити, що всі ми - брати і сестри”, – промовляв Блаженніший Любомир.

До роботи круглого столу активно долучилися і семінаристи та отці з Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ. Особливо плідним для майбутніх наукових пошуків обіцяє стати розгорнутий під час круглого столу діалог щодо пропонованого теперішнім понтифіком богослов’я жінки. Зачепили і тему безшлюбності священиків та можливості відмови Церкви від неї.

Особливо близьким, з огляду на українські реалії, є питання можливості і перспектив міжконфесійного діалогу та його мети - єдності Церкви. Вираженням цієї єдності мало б стати спільне святкування Літургії. Цього немає, але діалог між конфесіями триває. Процеси у сучасній Україні демонструють, що альтернативи йому, як засобу єднання, просто не існує.