Папська академія наук займеться феноменом нового націоналізмуВ перші дні травня відбудеться пленарна асамблея Папської Академії Суспільних Наук на тему: «Нація. Держава. Держава-нація».
 
Чому на певному етапі людської історії став важливим націоналізм, які його передумови та наслідки? Чому після Другої світової війни дедалі впливовішими ставали наднаціональні структури, а протягом останніх років спостерігаємо відродження націоналізму? Відповіді на ці запитання шукатимуть учасники цьогорічної пленарної зустрічі Папської Академії Суспільних Наук, що відбуватиметься у Ватикані від 1 до 3 травня.

Загальний контекст

В пояснювальній ноті зазначається, що сьогодні стоїмо перед обличчям відродження націоналізмів, ексклюзивізм яких веде до взаємного відкинення та постійної конфліктності. Водночас, історія людства вчить нас, що коли нації об’єднують свій потенціал, то можуть співіснувати, співпрацювати та процвітати разом.

Не існує універсального визначення нації, але можемо погодитися з тим, що народ, який поділяє етнічне коріння, мову, релігію, історичну пам’ять і виразне прагнення діяти, як політична одиниця, становить націю. Але не всі нації набирають форму суверенної територіальної держави, як не всі держави є національними. Тому, поняття нації має двояке розуміння: нації як народу, що випливає з історії, та нації, як політичної та ідеологічної конструкції. Водночас, існують багатонаціональні держави та нації без держави, зрештою, немає дійсно гомогенних держав-націй, бо всі складаються з осіб змішаного походження через явища міграції та обміну із сусідніми націями, й практично всі держави мають на своїй території національні меншини.

Сьогоднішні теорії держави

Актуальні теорії держави постали на переломі між XVIII і XIX століттями. Вони сформувалися навколо триному народ-уряд-територія. Держава-нація стала найвищим вираженням суверенності. Але формальний розподіл світу на держави-нації має перед собою два виклики: національні меншини та суперництво між державами.

Розрізнення між народом, нацією, державою та суверенністю, як зазначається в інформаційному буклеті ПАСН, могло би причинитися до послаблення загроз насильницького націоналізму. Адже деякі політичні лідери маніпулюють національними почуттями своїх народів, творячи ворожий образ інших націй, що стає причиною конфліктів між націями.

Соціальне вчення Церкви

Соціальне вчення Церкви пропонує радикально нове бачення міжнаціональних стосунків. Держава – це правопорядок спільноти, яка бажає співжити, а її завданням є дбати про спільне добро, тобто, про умови, які дозволять кожній людській особі мати доступ до всіх матеріальних, культурних та духовних благ, необхідних для гідного життя. Два принципи, на яких ґрунтується бачення Церкви – єдність людського роду та загальне призначення земних благ – вказують на те, що остаточним орієнтиром для суспільної організації є людська особа, а не етнічна група, нація чи національна держава.

Людство посідає всі необхідні засоби для того, щоб зорганізуватися в дусі кооперації та миру. Однак, ментальність досі позначена стереотипами виключення. Згідно зі соціальним вченням Церкви, держава, як добровільна політична конструкція, повинна завжди бути спрямована на досягнення спільного добра. Коли згадане добро перевищує те, що окрема держава-нація може досягнути самостійно, природним є створення наднаціональних політичних організмів.

Такі виклики, як кліматичні зміни, торгівля людьми, енергетична безпека, тощо, не можуть бути подолані виключно в рамках суверенних національних держав, які суперничають між собою. Тож в дусі принципу субсидіарності, який не руйнує національну автономність, може бути корисним делегування певних суверенних повноважень наднаціональним структурам.

 

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.